Мислитель XIII століття, Святий Тома Аквінський, часто асоційований із побудовою схоластичної метафізики й моральної теології, також пропонує глибоке бачення порядку творіння, що є надзвичайно актуальним в наш час.

Цікаво, що в той час як Тома не використовує слова «екологія», у його текстах міститься чітка інтуїція про взаємозв’язок між моральним добром людини, справедливістю у господарюванні та ставленням до довкілля. Ці елементи об’єднуються у баченні людини як розпорядника Божого творіння, відповідального за збереження цілісності простору. З цієї позиції стає можливим осмислення сучасних проблем, зміни клімату, виснаження ресурсів, втрати біорізноманіття, як наслідків втрати антропологічної покори, етичної розсудливості та екологічного сумління.

Простір як порядок, а не як ресурс

Світ у Томи Аквінського постає не як випадкове скупчення об’єктів, які можна використовувати заради людської вигоди, а як упорядкована цілість, в якій усе створене має свій сенс і місце. Його бачення простору ґрунтується на переконанні, що всі речі мають внутрішню мету, тобто спрямованість до добра, яка випливає з Божого задуму. Людина, згідно з цим поглядом, є не паном, а розпорядником створеного світу. Вона покликана не підпорядковувати собі природу, а мудро нею користуватися, зважаючи на об’єктивний порядок речей, у якому проявляється воля Творця.

Таке ставлення є докорінно протилежним сучасній технократичній парадигмі, що розглядає світ як сукупність ресурсів. Для Томи порушення порядку – це форма бунту проти самого буття. Звідси випливає, що недбале, безвідповідальне використання природи є не просто «неефективним» чи «шкідливим», а глибоко гріховним, бо руйнує гармонію створіння. У світлі сучасної екологічної думки це можна трактувати як критику редукціоністського підходу, в якому природа позбавляється символічного та сакрального виміру.

У соціальному вченні Церкви цю ідею розвинуто у принципі «універсального призначення благ» – доктрині, згідно з якою всі створіння мають служити добру всіх людей і прийдешніх поколінь. Ця думка ґрунтується не на економічному принципі доступності, а на богословському розумінні дару і відповідальності. Усе створене – це дар, і саме тому воно потребує вдячного й обережного ставлення. Економіка, за Томою, повинна служити не бажанням, а потребам. Він чітко розмежовує поняття необхідного і зайвого, вважаючи, що людське щастя не полягає у кількості майна, а в гармонійному використанні благ для досягнення вищих цілей, зокрема, спільного блага, миру в суспільстві та розвитку чеснот.

Людина як частина гармонії, а не її володар

Антропологія Томи – одна з найглибших альтернатив сучасному індивідуалізму. Для нього людина є Божим образом, але саме тому її гідність виявляється не в домінуванні, а у відповідальності. Бути образом Бога означає бути здатним на віддзеркалення мудрості, порядку, любові. Це не дає людині права ставити себе понад природою, бо Бог, Творець, не руйнує, а дає життя. Людина має відображати саме цей образ, тобто піклуватися, берегти, шанувати.

У світлі цієї думки зрозумілим стає зв’язок між духовним станом людини і станом навколишнього середовища. Там, де панує гріх, гординя, споживацтво, байдужість, там природа страждає. І навпаки: духовне зцілення особи призводить до екологічного навернення. У цьому контексті можна краще зрозуміти слова Папи Франциска з енцикліки Fratelli Tutti, де йдеться про універсальне братерство, яке включає в себе не лише людство, а й усі створіння. Людина не є центром, а учасником великого братерства творіння.

Економіка як етичне мистецтво, а не механізм прибутку

Тома Аквінський розуміє економіку не як нейтральну або суто технічну діяльність, а як частину морального порядку, в якому діють чесноти, наміри і відповідальність. Його концепція «справедливої ціни» є прикладом того, як економічні поняття мають бути підпорядковані етичним міркам. Він вважає, що справедлива ціна є відображенням об’єктивної цінності товару, витрачених зусиль і соціального контексту.

Обман у торгівлі, спекуляція, нав’язування цін чи приховання інформації для вигоди – все це у Томи не просто погані звички, а серйозні моральні помилки. Такий підхід є надзвичайно актуальним для сучасного світу, де ринки часто діють за логікою прибутку будь-якою ціною, незалежно від наслідків для людей і природи. Погляд Томи є критикою економіки, яка забуває про етичні межі й підміняє добро вигодою.

Сучасне соціальне вчення Церкви продовжує цю лінію, особливо після енцикліки Laudato Si. У ній Папа Франциск наголошує, що відрив економіки від моралі став однією з причин екологічної кризи. Якщо прибуток стає єдиною цінністю, то зникає простір для турботи, для захисту слабких, для збереження довкілля. Такі підходи ведуть не до розвитку, а до духовної, соціальної та екологічної деградації.

Таким чином, економіка в уявленні Томи – це не система правил для досягнення ефективності, а етичне мистецтво, в якому важливе місце посідає здатність відчути міру, потребу іншого і межі, закладені природою.

Віра як основа екологічного сумління

Останній, але, мабуть, найглибший вимір екологічної чутливості Томи Аквінського полягає у його розумінні віри як світоглядної основи, яка формує моральне сумління людини. Віра в Бога-Творця веде людину до визнання того, що світ не належить їй. Він є даром, переданим їй у тимчасове розпорядження. Звідси виникає ставлення, яке сьогодні називають екологічним наверненням, – не лише раціональне, але духовне пробудження, у якому людина перестає ставитися до довкілля як до об’єкта, і починає бачити в ньому знак Божої присутності.

Тома не подає пряму «екологічну програму», але його богослов’я творіння, етика поміркованості, вчення про справедливість і метафізика порядку є основою для формування екологічного сумління, яке не залежить від моди чи кризової ситуації. Воно вкорінене в правді про світ як дар і про людину як образ Божий. Саме тому екологічна відповідальність є органічною частиною морального життя.

У цьому сенсі Тома Аквінський передбачає багато сучасних концепцій, навіть якщо не формулює їх у сучасних термінах. Його думка допомагає інтегрувати екологію в християнську духовність, мораль і економічну практику. Вона дає нам не лише інструменти для дії, а сенс і цілісність, яких так бракує у відповідях сучасного світу на екологічну кризу.

Екологічне мислення Томи Аквінського – це богословське бачення порядку, в якому світ сприймається як значущий, розумний і морально навантажений. Його бачення людини як розпорядника, економіки як етичного простору, чеснот як критерію дії, помірності як ключа до гармонії, формує духовну екологію, яка залишається актуальною і сьогодні. Цей підхід вартий того, щоб його не лише вивчали, а й практикували в особистому житті, соціальній політиці, економіці і, насамперед, у культурі, яка шукає шлях із духовної та екологічної кризи.

Джерело: Vatican News

Джерело