26 вересня у Львові, в Українському католицькому університеті, з благословення Синоду Єпископів розпочався дводенний Всецерковний форум «Богослов’я УГКЦ в ХХІ столітті: знаки часу і надії». Його мета — об’єднати богословів з усіх єпархій та навчальних закладів УГКЦ в Україні й за кордоном для осмислення сучасних викликів і пошуку нових шляхів розвитку богословської науки та освіти.

Розпочався перший день Форуму з Архиєрейської Божественної Літургії, яку очолив Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав. Відтак з вітальним словом до учасників звернулись голова Богословського відділу УГКЦ владика Ярослав Приріз, Апостольський нунцій архиєпископ Вісвальдас Кулбокас, ректор Українського католицького університету Тарас Добко та декан Філософсько-богословського факультету о. Юрій Щурко.

Читайте також:
«Істинне богослов’я починається з любові до своєї Церкви»: У Львові розпочався Всецерковний форум богословів УГКЦ

У своєму слові Блаженніший Святослав наголосив на тому, що наша Церква виховала цілі покоління священників, які отримали наукові ступені: «Після виходу з підпілля наші владики не мали нічого. А коли їх запитували, що потрібно, вони відповідали: стипендії на навчання для семінаристів. Це культура інвестиції нашої Церкви в освіту й формацію свого духовенства й мирян».

Тому Блаженніший Святослав закликав богословів пам’ятати цю інвестицію. Водночас бути вдячними Апостольській Столиці й нашим жертводавцям, що щороку понад кількадесят студентів виїжджають з України на студії в найбільш престижні католицькі університети світу: «Ми повинні віддати своїй Церкві все те, що в нас вкладено. Цей дар не маємо права закопати, але мусимо розвинути й помножити. Тоді, як сказав Апостольський нунцій, наше богослов’я — цей плід, матиме цінність у Божих очах».

Своє звернення Глава УГКЦ зосередив на трьох точках: У чому полягає дар богослов’я — що робить нас богословами і до чого це зобов’язує? Що означає богослов’я УГКЦ у ХХІ столітті? Які знаки часу і надії ми з вами покликані сьогодні відчитати?

«Ми не просто отримали дипломи. Ваша Мати-Церква зробила вас частиною свого mens Ecclesiae — ума Церкви. Це більше, ніж документ про освіту. Це певний чин, який дає можливість нам мислити разом із Церквою, бути причасниками мислення спільноти як Христового Тіла. Ми отримали великий дар, який є покликанням, завданням і відповідальністю — жити й думати разом із Христовою Церквою», — наголосив Патріарх.

Він також звернув увагу, що у культурі крайнього індивідуалізму дуже легко випасти з живого богоспілкування у спільноті нашої Церкви. Тому великою бідою богослов’я Вселенської Церкви сьогодні є відокремлення академічного богослов’я від живого досвіду богоспілкування і життя віри.

«Церква потребує вас, колеги. Істинного богослов’я, життя в істинному Тілі Христової Церкви. Ми виросли і час вернутися додому… Сьогодні до нас, до нашої Церкви, прикута колосальна увага цілого світу. Ми, богослови, будемо цікаві світові лише тоді, коли станемо голосом зраненого українського народу. Наш досвід Бога у час війни відрізняється від досвіду пізнання Бога інших помісних Церков. Нам треба шукати Бога там, де Він присутній сьогодні — у екзистенційному досвіді болю, страждань Бога у тілі нашої Церкви, нашого народу».

Відтак Глава Церкви звернув увагу і на важливість розвитку наукового богословського середовища, зокрема відродити журнал «Богослов’я»: «Ми потребуємо „полігон“ для богослов’я, де матимемо відвагу писати статті, рости, розвиватися й творити».

Наприкінці Блаженніший Святослав зачитав уривок з есею військовослужбовця Артура Дроня, який як воїн-християнин осмислює те, що відбувається на фронті: «Я зловив себе на думці, що це і є богослов’я нашого зраненого народу».

Коли священник одягає камуфляж, бере замість автомата стару, пошарпану Біблію і їде під обстріли, щоб помолитися з тими, хто хоче молитися, — це говорить про Церкву більше, ніж Папи Римські чи Патріархи Московські.

Коли чоловік на межі зриву отримує лист із дитячим малюнком і втирає сльози — у ньому стільки Бога проявляється, що й не осягнути. Так, ми віримо, що Господь усе може і всіх любить, але Він досі не зупинив у секунду все це жахіття. Чому? Я теж хочу почути відповідь. Колись я обов’язково Його запитаю. Чому сам не зупинив війну, якщо такий всемогутній? У мене буде багато незручних запитань. Але я точно не спитаю, де Він був? Де був Бог під час війни? Саме це я знаю. Бачив і відчув. Він був із нами в кожній ямці і під кожним обстрілом. Наш окопний Господь. Із нами обстрілюваний, з нами втомлений.

Інколи стає так невимовно важко. Такий вже край. А тоді раптом з’являється думка, що я у найбільш правильному місці на цілу планету. На весь сотворений час і простір. Я маю зараз бути тільки тут. Який чудовий досвід!

(Артур Дронь. «Господь окопний» ).

Після цих рядків Глава УГКЦ побажав учасникам Форуму тримати належний рівень богослов’я, яке ми чуємо від простого 24-річного хлопця: «Майте таке ж відчуття, що ви перебуваєте у правильному місці. Ваша Церква вас потребує. Вашого богомислія, бо це є знаки часу і надії — для України і з України для світу».

Нагадаємо, що Всецерковний форум «Богословʼя УГКЦ в ХХІ столітті: знаки часу і надії» триватиме у Львові два дні. За його підсумками передбачено ухвалення програмної резолюції, створення сталого майданчика для живого богословського діалогу та видання збірника матеріалів.

Департамент інформації УГКЦ,
фото: пресцентр УКУ

Джерело