«Живе лиш той, хто не живе для себе, хто для інших виборює життя!» Цитатою з вірша Василя Симоненка начальник відділення рекрутингу 39-ї ОБрБО, лейтенант Альона Винокур підсумовує міркування про те, чому бажання приносити користь людям – не завжди легкий вибір, але життя без емпатії, самопожертви та любові мало чого варте.

На момент початку широкомасштабного вторгнення росії Альоні було 20 років, вона завершувала навчання в Одеському державному університеті внутрішніх справ. Батьки були впевнені, що донька зробить кар’єру в юриспруденції, але вона обрала інший шлях.

«Вже з 15 років знала, що моє майбутнє виключно у Збройних Силах України. Це була моя дитяча мрія, яку я станом на зараз реалізувала. Я була дуже вперта, стала на військовий облік і вже восени 2022 я почала службу у війську. Служила в одному з батальйонів регіонального управління Сил територіальної оборони, ми займалися комплектуванням частин особовим складом», – розповідає Альона.

Згодом військовослужбовиця потрапила до 39 бригади – на той момент 126-ї ОБр ТрО. Її відправили туди… у покарання, а коли сказали, що треба повертатися на тилову службу, Альона відмовилася, залишилася у бойовому батальйоні і жодного разу про це не пошкодувала.

Про те, що найбільше здивувало у бойовій бригаді, як сформувала ефективну групу персоналу в батальйоні, у яких випадках «паперова армія» приносить користь, чому пишається тим, що є штабним офіцером, після якої особистої трагедії хотіла кинути рекрутинг, як рекрутери бригади допомагають пройти усі ланки на шляху до війська, що таке ідеальна служба в армії – в інтерв’ю Альони Винокур для проєкту «Серце б’ється».

Джерело