У черговому випуску рубрики «Ойкономія. Християнський погляд на економічне життя» йдеться про місто, яке обрало стратегію перетворення, яка перегукується з пропозиціями, які знаходимо в енцикліці Папи Франциска «Laudato si’», хоча розпочала своє втілення задовго до появи цього віроучительського документа на тему піклування про наш спільний дім.

У цьому випуску щотижневої рубрики вирушаємо до Середземноморського узбережжя – у серце Іспанії, до Валенсії, міста, яке стало символом нового типу міської культури: культури відновлення і співжиття з природою. Коли Європейська комісія обрала Валенсію, місто в Іспанії, Європейською зеленою столицею 2024 року, це було визнання колективної перемоги – історії громади, що після катастрофи навчилася перетворювати біль на благо. Сьогодні Валенсія – це приклад міста, що зуміло переосмислити власну ідентичність, зробивши екологію не окремим проєктом, а частиною міської душі. Її шлях починається з трагедії – великої повені 1957 року, яка змінила долю міста.

Ріка, що принесла життя

У жовтні 1957 року Валенсія опинилася під водою. Ріка Турія, яка споконвіку живила місто, раптово вийшла з берегів, затопивши квартали, будинки, храми. Вода сягала п’яти метрів, сотні людей загинули. Це була катастрофа, що могла зламати дух громади. Але сталося інакше: з неї народилася нова Валенсія. Після трагедії перед мешканцями постало історичне питання – що робити з річищем, яке тепер перетворилося на рану в центрі міста? Уряд планував побудувати на його місці автостраду. Та громадяни піднялися на протест. Вони вимагали, щоб місце, де ще недавно вирувала вода, стало простором життя – зеленим серцем міста.

Це рішення стало переломним. Замість бетону і шуму доріг у старому річищі Турії з’явився найдовший міський парк Європи – Сади Турії. Дев’ять кілометрів зелені, спортивних майданчиків, театрів і дитячих зон, які тепер формують легендарну «зелену вісь» міста. Турія стала символом не стихії, а гармонії людини і природи, доказом, що місто може зцілюватися власними руками.

Від рани – до символу

Через десятиліття Валенсія перетворилася на взірець для всієї Європи. Її зелена стратегія – продовження тієї давньої громадянської обіцянки: берегти життя там, де воно колись було зруйноване. Саме тому Європейська комісія обрала її «зеленою столицею» 2024, не за найновіші технології, а за послідовність і мудрість.

Сьогодні серце цього міста – це парк, а його ритм визначається пульсом людей, які приходять туди бігати, творити, слухати. Валенсія довела, що зелений розвиток – це не технічний проєкт, а культурна революція, що починається з довіри між громадою та владою. Поруч із Турією – інше диво: озеро Альбуфера, лагуна прісної води біля Середземного моря. Це ще один простір життя, за який місто нині бореться, домагаючись статусу біосферного заповідника ЮНЕСКО. Альбуфера – осердя місцевої ідентичності: тут росте рис, співають чайки, і саме звідси походить знаменита іспанська паелья. Валенсія, як каже її мер Марія Хосе Катала, «навчилася бачити в природі не загрозу, а союзника». І тому її історія не лише про екологію, а про оновлення людського серця.

Середземноморське бачення сталості

Валенсія – перше середземноморське місто, що здобуло звання Європейської зеленої столиці. І це не випадковість. Саме море, тепле й водночас непередбачуване, сформувало особливий світогляд її мешканців: тут розуміють, що природа – не ресурс, а середовище спільного життя. Бути «зеленою столицею» для Валенсії – це не лише іміджева нагорода, а моральна відповідальність. Як колись місто ухвалило відвагу відмовитись від автостради задля саду, так і тепер воно обирає екологічну трансформацію, в якій людина залишається в центрі.

Мер Марія Хосе Катала говорить просто: «Ми повинні берегти море». У цьому короткому реченні – суть середземноморської етики: не панування, а турбота. Місто ставить перед собою конкретні завдання – очищення води, боротьбу з пластиком, захист морських видів і відновлення прибережних екосистем. Але ці технічні цілі підтримує глибша ідея – що екологічне відродження має бути одночасно соціальним і духовним. Валенсія робить ставку не лише на технології, а й на сільське господарство, локальні продукти і традиції, які формують людську близькість.

Місто апельсинів і хліба

Валенсія – це земля рисових полів, апельсинових садів і маленьких фермерських господарств, які збереглися поруч із мегаполісом. Це майже парадокс: третє за розміром місто Іспанії має найбільшу приміську сільськогосподарську зону країни. Місто усвідомлює, що їжа і довкілля – це одна система, і що продовольча незалежність так само важлива, як енергетична. Тому місцева влада впроваджує програму zero-kilometre produce – підтримку фермерів, які постачають продукти безпосередньо на міські ринки. Щоб наголосити на цій єдності, мер Катала під час зустрічі з Папою Франциском подарувала йому апельсинове дерево – символ Валенсії, назване Laudate Deum на честь його Апостольського напоумлення про кліматичну кризу. Плоди цього дерева щороку відправлятимуть до Ватикану – як жест духовної екології, що єднає політику, віру і працю.

Водночас Валенсія запроваджує програму «усиновлення дерев», яка дозволяє громадянам брати участь у відновленні місцевих садів. Кожне усиновлене дерево – це акт турботи, але також спосіб повернути землі людський дотик, що не замінять жодні алгоритми чи механізми.

Місто, що мислить майбутнє

Сьогодні Валенсія не просто доглядає за минулим – вона будує баченя міста для наступних поколінь. Її стратегія поєднує урбанізм, соціальну справедливість і духовну чутливість. Одним із найважливіших проєктів є Parque de Desembocadura – майбутній парк, який з’єднає Сади Турії із морем, створюючи безперервну зелену артерію від історичного центру до узбережжя. Завдяки цьому місто отримає ще 355 тисяч квадратних метрів зеленого простору – майже тридцять п’ять футбольних полів. Мета проста, але символічна: щоб кожен мешканець мав принаймні десять квадратних метрів зелені, доступної для прогулянки, відпочинку чи молитви.

Коли Валенсія говорить про сталість, вона говорить не про вуглецеві показники, а про гідність життя кожної людини. Екологічна політика тут невіддільна від соціальної. Бо, як наголошує мер Катала, «неможливо досягти сталості, якщо ми не покращуємо соціальну справедливість».

Місто впроваджує План енергетичної вразливості: родини, які не можуть оплатити електроенергію чи воду, отримують допомогу від муніципалітету. Деякі домівки навіть супроводжуються соціальними працівниками, які допомагають економити ресурси й адаптувати житло до екологічних стандартів. Це екологія з людським обличчям, де цифрові рішення і зелені технології служать тим, хто найбільше потребує підтримки.

Валенсія створює кліматичні притулки – прохолодні громадські простори, відкриті під час літніх хвиль спеки, та зелені шкільні подвір’я, щоб діти мали де сховатися від сонця. Так місто вчиться не лише реагувати на кліматичні зміни, а захищати вразливих перед ними.

Ці ініціативи нагадують, що екологічна революція – це насамперед моральна революція, бо не йдеться лише про очищення рік чи перехід на відновлювані джерела енергії, а про відновлення стосунків між людьми, про турботу і солідарність, про здатність бачити в ближньому співтворця спільного дому.

Джерело: VaticanNews

Джерело