Як говорити з дитиною про небезпеку вербування: поради батькам і вчителям

Дорослим важливо вміти говорити з дітьми про складне: спокійно, без залякування, але з розумінням ризиків. Вербування підлітків через інтернет — реальна загроза, і головні інструменти захисту тут — довіра, знання та відкритий діалог. У цій статті психологиня, гештальт-терапевтка, експертка savED Ірина Плешакова радить, як провести цю розмову.

Як поговорити з дитиною, не залякуючи її, про існування небезпеки вербування?

Починати варто не зі страху, а з довіри. Дитина слухає дорослого тоді, коли відчуває себе в безпеці, а не коли її лякають. Памʼятайте: страх паралізує або штовхає на протест. А наша мета – проактивність, критичність, внутрішня мобілізація.

 

Почніть із контексту, наведіть приклад: “Ти знаєш, що зараз багато хто з нас, навіть діти, стикаються з різними формами війни не лише на фронті, а й в інтернеті. Я хочу тобі розповісти, як саме це відбувається, щоб ти був/ла в курсі та вмів/ла себе захистити”.

Позиція має бути партнерською. Не “я знаю, а ти ні”, а “я з тобою поруч, і ми зʼясовуємо разом”.

Скажіть прямо: “Я не думаю, що ти зробиш щось погане. Але я хочу, щоб ти міг/могла розпізнати, якщо хтось буде намагатися використати тебе. Бо такі випадки, на жаль, є”.

Важливо пояснити, що таке вербування (людину, зазвичай через обман або маніпуляцію, змушують щось зробити, часто проти її цінностей або закону). І що це не виглядає як фільм про шпигунів: це може бути бот, знайомий із гри, чату, “друг” із соцмереж.

 

Від якого віку варто починати такі розмови? Як підібрати вдалі слова й приклади? 

 

Починати з 9 – 10 років. Це той вік, коли дитина вже має цифровий доступ, читає та чує новини (навіть якщо не хоче), і починає думати про справедливість, силу, правду.

 

 

Тон і мова залежать від віку.

 

Для молодших підлітків (9 – 12 років) варто використовувати прості приклади. Наприклад:  “Уяви: хтось у грі пише, що ти крутий і може дати тобі ще більше балів, якщо ти зробиш фото школи або залізничної станції. Це пастка. Навіть якщо здається, що немає в тому нічого страшного, це може бути частиною небезпечного плану”.

 

Для 13 – 17-річних уже говоримо глибше: “Є випадки, коли підлітків використовують для реальних воєнних дій. Через Telegram, через ігри. Часто лестощами “ти особливий, нам потрібна твоя допомога”. Але це маніпуляція. І це злочин, за який відповідаєш сам, навіть якщо ти ще школяр”.

Чи варто, щоб боялись? Ні. Страх не навчає — він сприяє униканню. Нам потрібна пильність, а не паніка. Усвідомлення, а не тривога. Ми не хочемо, щоб дитина боялась інтернету — ми хочемо, щоб вона мала внутрішній фільтр: що підозріле, що не її, де потрібна доросла допомога.

Головною думкою в розмові має звучати не “ти слабкий і тебе ошукають”, а “ти розумний, і я довіряю, що ти впораєшся, але хочу, щоб ти був/була обізнаною людиною”.

Детальніше на сайті Dovidka.info

 

Джерело