Історія Павла Кирилова — бізнесмена, який став воїном До лютого 2022 року у Павла Кирилова було все, про що може мріяти сучасна людина

Історія Павла Кирилова — бізнесмена, який став воїном

До лютого 2022 року у Павла Кирилова було все, про що може мріяти сучасна людина
Історія Павла Кирилова — бізнесмена, який став воїном

До лютого 2022 року у Павла Кирилова було все, про що може мріяти сучасна людина

Історія Павла Кирилова — бізнесмена, який став воїном

До лютого 2022 року у Павла Кирилова було все, про що може мріяти сучасна людина: щаслива сім’я, успішний бізнес, повага громади. Повномасштабне вторгнення рф змінило все. Справа його життя — десятиліття важкої праці, інвестиції сил, часу та грошей — була перекреслена в одну мить.

Його ім’я знали майже всі у рідному Лисичанську та далеко за його межами. Це коротка розповідь про чоловіка, який не боявся своїх мрій і завжди діяв.

Після закінчення інституту молодий Павло зіткнувся з суворою реальністю 90-х — часом невизначеності й зневіри для мільйонів українців. Спочатку він працював на шахті, але швидко зрозумів: це не його шлях. Зібравши позичені в рідних гроші, відкрив маленьку пекарню на околиці міста.

«Сам пік, сам вантажив, сам розвозив», — згадує він. — «Поступово почав наймати людей, бізнес ріс, з’явилося сучасне обладнання, нові ринки збуту».

З початку 2000-х настала пора стрімкого розвитку. Павло вважав, що бізнес має бути не лише прибутковим, а й соціально відповідальним. Після 2014 року він активно допомагав українським військовим — підтримував зв’язок із підрозділами, передавав необхідне, реагував на прохання бійців.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Павло вже служив у лавах луганської тероборони. 24 лютого він вивіз родину до Києва, а наступного дня повернувся потягом у Лисичанськ.

Попри службу, продовжував координувати роботу свого підприємства, яке працювало в умовах постійних обстрілів.

«Це був тотальний дефіцит. Не було електрики чи газу — працювали на дизельних генераторах, використовували скраплений газ із ємностей, які ховали під землею. За борошном та дріжджами їздили до Краматорська й Покровська. Частину хліба продавали, іншу — роздавали безкоштовно», — розповідає Кирилов.

Пекарня неодноразово потрапляла під удари. Втретє росіянам вдалося зупинити її роботу. Колектив, за словами Павла, працював до останнього, аби люди не залишилися без хліба. Та не обійшлося без втрат — під час обстрілу одна працівниця зазнала тяжких поранень.

Згодом Павла разом із побратимами з 111-ї бригади тероборони перекинули на інший напрямок — від Соледару до Торського. Нині він служить на Запорізькому напрямку у складі 110-ї окремої механізованої бригади, у артилерійському розрахунку.

«Смішно, що у виші ми вчили гаубиці лише на малюнках. А тепер, через 36 років, бачу їх на власні очі й застосовую знання на практиці», — з усмішкою каже військовий.

Павлові Кирилову невдовзі виповниться 60. Сьогодні він мріє присвятити більше часу родині й громадській діяльності — допомагати тим, хто, як і він, пройшов крізь війну: військовим, ветеранам, їхнім сім’ям.

Джерело