20 жовтня в лютеранській катедрі в Осло відбулася екуменічна молитва за мир, участь у якій взяли члени Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій у межах свого офіційного візиту до Королівства Норвегії. Під час молитви Блаженніший Святослав, Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви, виголосив проповідь перед релігійними лідерами Норвегії та України.

Блаженніший Святослав роздумував над уривком із Послання апостола Павла до филип’ян: «Плекайте ті самі думки в собі, які були й у Христі Ісусі» (Флп. 2, 5), наголосивши, що ці слова є голосом Божим і подихом духу ранньої Христової Церкви: «Апостол пише ці рядки вже наприкінці свого життя і служіння, перебуваючи в римському ув’язненні. Мабуть, він дуже уважно добирав слова й образи, якими хотів звернутися до першої християнської громади в Європі», — зауважив проповідник.

Науковці й дослідники, за словами Глави УГКЦ, стверджують, що апостол Павло включив у Послання до филип’ян ранньохристиянський гімн на честь Христа, який імовірно, добре знала Церква у Филиппах і співала під час богослужінь. Саме у цьому тексті автор закликав віруючих наслідувати Христові думки, які радикально відрізнялися від ментальності тогочасного суспільства.

«Недаремно апостол Павло вводить цей текст як вступ із пастирським заохоченням: „Плекайте ті самі думки в собі, які були й у Христі Ісусі“ — продовжив проповідник. — Мабуть, Ісусові думки видавалися апостолові докорінно відмінними від тих, які панували як „мейнстрім“ у цьому місті. Филиппи на той час були впливовою римською військовою колонією, розташованою на важливій транспортній артерії античного світу — Via Egnatiana, яка поєднувала Адріатичне море з Егейським, а згодом — Рим із Константинополем. Мешканці міста переважно були військовими або ветеранами римського війська. Їхній спосіб мислення і життя віддзеркалював риси мілітаризованого середовища: славний і повновладний завжди стояв на вершині суспільної піраміди; привілеї та військові звання здобувалися зі зброєю в руках і разом із награбованим майном вважалися непорушним правом, яке надавало сенс і визначало поняття гідності для членів цього суспільства».

Читайте також:
Проповідь Блаженнішого Святослава в Осло на екуменічній молитві за мир з релігійними лідерами України та Норвегії

Блаженніший Святослав підкреслив, що думки, які плекалися у филипʼян, вели кожного вгору. Бо лише там, за уявленнями того часу, була сила і слава, лише перед тими, що «нагорі», згиналося коліно тих, що є «внизу» — чи то добровільно, чи то під примусом і зі страху:

«І ось тим филип’янам апостол Павло вказує на Христа, який, „існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, Він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж — хресної“. Тим, хто прагнув піднестися, апостол проповідує того, хто применшив себе самого! Своє буття в Божественній природі Христос не вважав за „непорушний привілей“. Говорячи про Нього, Павло вживає слово „ἁρπαγμὸν“ — „здобич хижака“, яку той тримає в кігтях, щоб не віддати суперникові. Поява Христа у вигляді слуги — це акт добровільного применшення. Апостол уживає слово „ἐκένωσεν“ — „спорожнення“ від усякої сили і привілею, що випливали з Його рівності з Богом Отцем. Метою цього низходження Божого Сина стала хресна смерть — найганебніше приниження, призначене лише як кара для рабів („servile supplicium“)», — сказав проповідник.

За його словами, Христос, прийнявши вигляд слуги і смерть на хресті, перетворив Своє приниження на момент прослави: «Павло звіщає филип’янам: „… Ми проповідуємо Христа розп’ятого: ганьбу для юдеїв і глупоту для поган, а для тих, що покликані, — чи юдеїв, чи греків, — Христа, Божу могутність і Божу мудрість“ (I Кор. 1, 23–24). Апостол вказує на Божественний парадокс: хресне розп’яття, крайня точка приниження і низходження, стає моментом прослави та восходження!»

Говорячи про сьогодення, Глава Церкви зазначив, що Україна переживає власний «кенозис» — шлях применшення і хресного страждання. Кожна втрата, кожне зруйноване місто і село створюють у серці українського народу порожнечу, яку неможливо заповнити. Він зауважив, що світ споглядає цю трагедію по-різному: з подивом, байдужістю, безпорадністю чи навіть перетворюють страждання та біль українців на предмет медійних баталій і маніпуляцій, «щоб поляризувати власні суспільства та здобути собі додаткові політичні дивіденди».

«Сьогодні наш народ переживає своє істинне розп’яття перед обличчям світової спільноти. І нам видається, що це саме про нас говорить апостол Павло, коли каже: „Ми стали видовищем для світу, ангелів і людей“ (пор. І Кор. 4, 9). Але сила і слава Хреста Господнього виявляється в наших стражданнях і в нашому слові надії — для України та з України до сучасного людства! Ми стікаємо кров’ю і вкотре питаємо себе: Боже, за що? Можливо, це питання: чому саме ми, українці, сьогодні мусимо бути розп’ятими перед очима цілого світу? — стоїть у центрі уваги всіх людей доброї волі, віруючих і невіруючих. Боже, чому інші народи живуть, розвиваються, радіють, зростають, а ми щоночі мусимо вмирати? Чому в Україні ллється кров немовлят? Боже, чому?», — наголосив Блаженніший Святослав.

Остаточну відповідь на ці запитання, за його словами, людство отримає на Страшному суді, коли все таємне стане явним, але ключ до розуміння цієї трагедії у Хресті Господньому.

Глава УГКЦ також пригадав слова Максима Кулика із Кривого Рогу, з яким мав зустріч під час молитовного сніданку в Києві, з нагоди Дня Незалежності України. В одну мить, від ракетного удару, який нанесли росіяни, чоловік втратив сімʼю — дружину і трьох дітей. Наймолодшій донечці Уляні було лише два місяці. Таку ж трагедію, як зауважив проповідник, пережив також Ярослав Базилевичі у Львові.

«Той батько (Максим Кулак — ред.) запитує: „Боже, чому мені це сталося?“. Хтось, може, каже: то за ваші гріхи ви так мусите терпіти. А він відповідає: „Ні, це неправда! Бо інші народи, які сьогодні живуть у достатку, не є більш чи менш грішними від українського народу“. На моє переконання, сьогодні Господь Бог прославляє і підносить через страждання Україну і ставить наші рани перед обличчям усього світу. Каже всім, хто хоче стати на правильному боці історії: „Не відводьте очей від страждань, крові, болю України“. І чоловік продовжує: „Саме через те Господь Бог хоче, щоб сьогодні світ побачив українців, побачив наше глибоко віруюче серце і відкрив в усіх кінцях світу віруючу душу України“».

Підсумовуючи, Блаженніший Святослав сказав, що на українцях сьогодні сповнюється згаданий Божественний парадокс: хресне розп’яття, крайня точка приниження і низходження, стає моментом прослави та восходження.

Глава УГКЦ подякував християнам Норвегії та всім людям доброї волі за солідарність з українським народом і те, що вони «плекають ті самі думки в собі, які були й у Христі Ісусі».

Наприкінці проповіді Блаженніший Святослав пригадав слова португальського прем’єр-міністра Маркіза де Помбала після землетрусу 1755 року: «Поховаймо мертвих і нагодуймо живих!».

«Нехай це буде гаслом нашої спільної дії християнського милосердя, щоб зупинити війну та врятувати Європу від ще однієї трагедії. Нехай наші страждання і спільне свідчення Христового Євангелія для сучасного світу послужать тому, „щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі й під землею, і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця“», — закликав Патріарх.

Департамент інформації УГКЦ

Джерело