Зеник про море

Чого не знайдеш на Божій оранжевій землі. Чого не знайдеш і чого не загубиш.
Вже смеркає. Починається дощ. Я таки не можу найти свою парасолю. Ви не
подумайте, я не з тих, хто з найменшого дощу шукає парасолі. Вона мені треба
для іншого.

Хтось сидить під деревом життя. Хтось сидить під деревом пізнання добра і зла. Я
сиджу під деревом розказування небилиць.

Я вперше ступив на борт як юнга, з одною тільки парасолею в руках.
Хлопці питали мене:
— Чуєш, малий, а нащо тобі парасоля на борту?
Я дивлюсь на них і кажу:
— Ну, що за дурне питання? А якщо дощ?

Вам рано розказувати про океан, якщо ви його не бачили. Океан… він, розумієте…
Я вам зараз його намалюю. Ви не дивіться, що я малюю його під ногами. Океан не тільки під ногами — він великий, від обрію й до обрію. Часом буває, що ввечері й зранку океан — над головою. І тільки в двох випадках у житті: коли ви всі опиняєтеся за бортом і коли ви всі синхронно, разом, гребете веслами — океан опиняється між вами.

Ви колись бачили, як моряки гребуть? Не бачили? Ну то уявіть собі: коли хвилі крешуть корму, вітер здуває вас з ніг, ви всі разом вертите те колесо, співаєте пісню. Пісню отаку:
«Без вітру — не те,
без вітру — пусте,
без вітру не лиється небо.
Налий мені кави й співай про те,
як треба робити, не треба.
Налий, греби, греби, щоби здавалось — вода борти точить…»

Тоді, серед того всього, почався мій перший шторм — дев’ятибальний, не менше. Я стою там, на своїй вахті, і думаю:
— Господи, Боже мій… Бляха… Та не доживемо ж.

Шторм закінчився. Вітрила були порвані, весла — зламані. Ми всі добре розуміли,
що до берега ми так не допливемо. Найбільші грішники по бортах уже почали
сповідатися.

І тут-то я згадав, що в мене ж є моя парасоля.
І що ви думаєте зробив наймолодший матрос?
Я беру свою парасолю, впевнено прямую до корми, стаю і розправляю її… за вітром.
І от тоді-то ми поплили.

Коли ми добрались до найближчого порту, найбільші грішники по бортах забули,
про що вони сповідалися.
А я, у свою чергу, залатав свою парасолю.
«Камінь об камінь, весло до води.
Ти знаєш — весло камінь точить.
Хто точить нас своїм же веслом — того на шлях не морочить»

Добре, піду я вже з під свого дерева розказування небилиць, а то щось таке дурне намолов! Гарного вечора!