Чин святого Василія Великого (офіційна назва – Василіянський Чин святого Йосафата) є найбільшим чоловічим клирицьким Чином папського права у східних католицьких церквах Центрально-Східної Європи. До 1839 року з Василіянського Чину походили майже всі Київські митрополити (16 із 17-ти), близько 60 єпископів та багато їхніх помічників теж належали до цього Чину.

Однією із харизм монахів-василіян стала видавнича діяльність, започаткована ще в XVI–XVII століттях. Одним із її головних осередків у XVII ст. був Почаївський монастир. Спадщину цього осередку духовности й культури було всебічно розглянуто на Міжнародній науковій конференції «Почаївський феномен: василіянський монастир Успіння Пресвятої Богородиці в історії та культурі України», яка відбулася 29–30 вересня 2023 року в с. Зарваниця Тернопільської обл. і була приурочена 250-літтю коронації папськими коронами почаївської ікони Богородиці.

Результатом конференції стало друковане видання, 16-е за чергою із наукової серії «Записки Чину св. Василія Великого» (Секція II) [1]. За участи церковних і державних інституцій Тернопільщини, музейних установ України влітку 2024 року було видано «Каталог виставки почаївських старожитностей», який, поміж іншого, містить фотокопії сакральних речей Почаївського монастиря, відбитки зі стародруків, які показують самобутність київської християнської традиції XVII–XVIII ст. (упорядник Каталогу (44 с.) – д-р Володимир Мороз).

Василіянське видавництво і друкарня у Жовкві. Дім письменників.

Найпослідовніше, із майже неперервною тяглістю, видавнича діяльність ченців василіян була розвинута з 1895 року у зв’язку із заснуванням і реєстрацією в умовах австрійської адміністрації власної друкарні в м. Жовква на Львівщині. Отож, цьогоріч минає 130 років з того часу, а позаду – чимало лихоліть і драм минулого століття, у тому числі з переслідуваннями монахів василіян з боку окупаційних режимів, зі знищенням їхніх видавничих набутків, архівів, із різноманітними заборонами…

Обкладинка науково-популярної книги «Місія високого слова» (Львів, 2017).

Вагоме дослідження «Місія високого слова» (2017) про понад 120-літній шлях розвитку видавничої справи Чину св. Василія Великого в Україні та діаспорі написав ієромонах Климентій Стасів, показавши всебічний тематичний діапазон видань, що виходили у світ під стукіт друкарських машин у жовківській «печатні оо. Василіян» (саме так означували славетну друкарню).

З-поміж цього розмаїття видань на окрему увагу заслуговує періодика (до неї належать і згадані вище «Записки ЧСВВ»). На 1 травня цього року припало 128 років із часу заснування найстарішого греко-католицького часопису – «Місіонаря», журналу-«місячника» за періодичністю. Це єдине популярне християнське видання УГКЦ у паперовій версії, що його видають упродовж такого тривалого часу саме ченці.

На початку 1990-х років Греко-Католицька Церква поряд з іншими релігійними організаціями переживала своє відродження, відповідно у її власність повертали монастирі, серед них – львівську обитель св. Онуфрія. Саме тут управа Провінції Чину св. Василія Великого прийняла рішення про відновлення традиційної для монахів цієї спільноти справи – видавничо-друкарської діяльности. Статут видавництва «Місіонер» було затверджено в 1994 році. Та ще у квітні 1992 року вийшло перше число відродженого журналу «Місіонар».

Часопис «Місіонар»: штрихи з історії

Повернімося в далеке минуле – у 1895 рік. Промотором ідеї заснування журналу став ігумен названого монастиря о. Андрей Шептицький, у майбутньому – митрополит Києво-Галицький і етнарх українського народу. Ієромонахи, які після Добромильської реформи (її проводили ченці-єзуїти) активно працювали на парафіях, вбачали в новому журнальному виданні допоміжний засіб проповідування католицької віри серед побожного люду.

Світлина титульного листка першого числа часопису «Місіонар» (Львів), 1897 рік.

Першим редактором «Місіонаря» в 1897 році став о. Платонід Філяс. Порівняно з іншими подібними виданнями ціна часопису була невисокою, тож «Місіонар» могли розповсюджувати поштою завдяки старанням того ж таки о. Андрея Шептицького. Шістнадцять сторінок першого числа були сповнені щирости та любови місіонерів до людей, яким вони несли євангельську звістку. Додатком до журналу, за редагування о. Лазаря Березовського, став річник «Календар Місіонаря на 1901 рік», тексти якого було написано фонетичним правописом.

Друкарня оо. Василіян у Жовкві. Саля машин, бл. 1932 року.

Основними читачами «Місіонаря» у всі періоди його історії були члени Апостольства молитви – релігійної мирянської організації, яка діяла при василіянських парафіях та інших громадах Галичини. Із заснуванням «Місіонаря» розгорнула свою діяльність Жовківська друкарня.

У 1915–1916 рр. часопис «Місіонар» виходив у м. Загребі (Хорватія) за редагування о. Івана Пришляка. Після Першої світової війни при василіянському монастирі у Жовкві, який відомий розписами славетного митця Юліана Буцманюка, активізувала свою діяльність редакція згаданого часопису. Та польська влада 1918 року ув’язнила жовківських монахів у табір Домб’є. Була небезпека ліквідації майна друкарні, але завдяки старанням митрополита Андрея та Ватикану цього не сталося.

Довголітній директор друкарні оо. Василіян у Жовкві бр. Герман Бідолах ЧСВВ у своїй канцелярії.

Популярність «Місіонаря» зростала з року в рік, наклад сягав 20-ти тисяч примірників в умовах Польської держави, а на кінець 1939 року він становив уже 50 тисяч примірників. Стиль і виклад матеріалу часопису був доступним для широкого кола читачів. Провідне місце на сторінках видання з часу його заснування і протягом 1920–1930-х років XX ст. посідали статті про церковні свята, коментарі до Святого Письма, повчання Церкви, роздуми про значення місійної та душпастирської праці, пояснення молитов та ін. Часопис був гарно ілюстрований малюнками, світлинами портретів відомих діячів УГКЦ і ЧСВВ та репродукціями ікон. Активними авторами «Місіонаря» були ченці-історики Іриней Назарко, Ісидор Луб, Роман Лукань, письменники Осип Лещук, О. Тимочко, В. Лімниченко та багато інших.

Через суспільно-політичні обставини редакція «Місіонаря» в 1939 році переїхала до Перемишля (Польща). Там 1940 року вийшло лише кілька чисел. 1941 року редакція «Місіонаря» відновила свою роботу у Львові, щоправда, журнал не мав уже такого обсягу й оформлення, як до початку Другої світової війни. Останнє число «Місіонаря» вийшло в серпні 1944 року, а з другим приходом комуністів до Львова взагалі припинилося його видання.

Традиція популярного для народу часопису була продовжена в середовищі українців-католиків, які емігрували до країн Південної та Північної Америк. Ще 1911 року засновано часопис «Місіонар» у Бразилії, який був і є одним із важливих пресових органів української діаспори в цій країні. У Філадельфії (США) сестри василіянки також до сьогодні видають «Місіонар».

Незворотним став факт відродження «Місіонаря» у квітні 1992 року. Перший редактор – о. Теодозій Янків ЧСВВ, тодішній магістр Крехівського новіціату («першої школи» монашества для тих, хто обрав богопосвячене життя). Перше число відродженого часопису вийшло за благословення тодішнього глави УГКЦ Мирослава Івана кардинала Любачівського, а долучилися до цієї справи працівники факультету журналістики ЛДУ ім. І. Франка світлої пам’яти Михайло Присяжний (згодом довголітній декан), світлої пам’яти Ольга Федик і Мар’ян Лозинський (із 2025 року – новообраний декан). Останній із перелічених осіб у наступні роки готував часопис до друку, згодом очолив видавництво «Місіонер», коли Жовківську друкарню повернули у власність отцям василіянам.

Сучасний вигляд друкарні, 2020 рік.

У 1992–1993 рр. часопис виходив неперіодично, інколи раз на два місяці. Мав тематичні й світоглядні засади, започатковані в міжвоєнний період XX ст. Члени Апостольства молитви та інші численні побожні миряни при відроджених монастирях знову отримали часопис, який в епоху відсутности нових технологій та інтернету давав відповіді на ті духовні потреби, якими вони жили. «Місіонар» формував і формує християнський світогляд звичайного читача, ще не дуже обізнаного в багатьох питаннях богослов’я, літургіки, у морально-етичних темах, в історії багатостраждальної УГКЦ, з її визначними, але маловідомими постатями та ін.

У 1994 році головним редактором «Місіонаря» призначено о. Василя Зінька ЧСВВ, досвідченого журналіста й християнського письменника, який після майже сорокарічного перебування в Бразилії, а також Аргентині повернувся як місіонер на рідну землю. Його публіцистичний і письменницький талант із колоритною українською мовою збагатив тематику «Місіонаря». До підготовки часопису було також залучено журналістку Анжеліку Татомир (1994), поетесу Неонілу Стефурак (1995), а також автора цієї публікації в 1996–2005 роках. Технічним оформленням часопису понад десять років (1992–2002) займалася працівниця видавництва «Місіонер» Ольга Кузьмич.

Період 1992–1997 років по суті був пошуком цілісної концепції часопису, тоді ще формувалися основні теми й рубрики. Водночас завирувало релігійне життя при василіянських парафіях, активізували свою роботу молодіжні спільноти, поступово набирали обертів у виданні різнотематичної літератури видавництво «Місіонер» та Жовківська друкарня. Восени 1997 року редактором часопису став о. Йосафат Воротняк ЧСВВ, уродженець Боснії, який у 1992–2008 роках теж був місіонером в Україні. Під його керуванням до кінця 2005 року часопис поповнився здебільшого формативними матеріалами, поетична сторінка збагатилася творами ченця-поета Василя Мендруня ЧСВВ, д-ра Петра Шкраб’юка, віршами про мучеників УГКЦ авторства Любови Дівчур та ін. «Місіонар» привідкрив широкий пласт історичної тематики: про сподвижників УГКЦ, зокрема Василіянського чину, ісповідників віри, про тих, хто загинув мученицькою смертю в часи переслідувань за часів комуністичного режиму. 2003 року відроджено видання річника «Календар Місіонаря», який виходив один раз на рік до 2007-го. Були спроби відродити додаток для дітей «Малий Місіонарчик», але на це забракло бюджету редакції.

Від 2002 року і донині друкований «Місіонар» розповсюджують завдяки передплаті через «Укрпошту», тим самим він здобув читачів на парафіях УГКЦ в Центрі й на Сході України.

Концепція журналу не змінилася з моменту його заснування 1897 року – це популярний часопис для донесення науки Церкви до широких кіл вірних і формування християнського світогляду. На його сторінках, окрім новинних матеріалів, публікують пояснення Святого Письма, статті-роздуми про духовні питання сучасного християнина, інтерв’ю з активними священнослужителями, мирянами та капеланами, матеріали про взаємозв’язок віри і культури, публікації для молоді й дітей тощо.

Обкладинка «Місіонаря» березневого числа 2015 року, у період російсько-української війни. Сайт журналу «Місіонар».

Редакторами журналу в період поширення інтернету були отці василіяни, які вступили до Чину св. Василія Великого вже після проголошення свободи віросповідання в Україні: Корнилій Яремак (2006–2012), Віталій Попадюк (2012–2016), Христофор Ганинець (2016 і донині). Як й інші церковні часописи в Україні, «Місіонар» намагається утриматися на інформаційному ринку в непростих економічних умовах. У перші роки незалежности його наклад варіював від 7 до 5 тисяч примірників, а сьогодні, за відомостями, наданими редакцією, становить 2500 примірників. В останні роки активно діє електронна версія журналу: misionar.in.ua. Тут можна прочитати публікації у форматі pdf, а також скористатися архівними номерами періоду незалежности.

Цієї весни також минуло 20 років із часу заснування при семінарії отців василіян у смт. Брюховичі періодичного альманаху для молоді «Господь і Я». Його видають студенти-семінаристи різних років навчання, сьогодні він зберігся як альманах-річник, а раніше виходив як щоквартальник.

Загалом отці василіяни в Україні робили спроби утримати на ринку ще такі періодичні видання, як «Дзвіниця» (бюлетень парафії) й альманах християнської думки «Київська Церква» (2000–2002), але через кон’юнктуру ринку, економічну кризу, запит авдиторії тощо ці проєкти не мали продовження. Серед парафіяльних видань отців василіян досі виходить газета «Домашня Церква».

На четвертий рік великої війни росії проти України видавництво «Місіонер» Провінції Найсвятішого Спасителя отців василіян в Україні продовжує свою видавничу справу, започатковану ще 130 років тому – від першого запуску друкарської машини у Жовкві. Набутки цього видавництва вже стали об’єктом гуманітарних студій, але багато незвіданих аспектів друкарської спадщини ще чекають на свого дослідника.

Ігор СКЛЕНАР
Інформаційний відділ отців василіян
За матеріалами: Фотографії старого Львова

[1] Самі «Записки» засновані в міжвоєнний період і, попри ліквідацію УГКЦ в 1946 році, виходять до сьогодні в Римі. Там перебуває й Головна Управа Василіянського Чину.

Джерело