* * *

Із нашої хати

Прощання десяте,

і знов, як на варті,

сумні хоругви.

Кого ще із хати

Мені проводжати?

Останні, Матусю,

То – Ви.

* * *

Я цілував безмовні руки Мами,

Овіяні хлібами і снігами…

Чи винна смерть,

Чи холодно в труні? –

О ні, вони тепло дали мені.

* * *

Я думав про Маму – просту і криштальну…

Ідучи, я сповідь відбув генеральну.

Остання дорога… прошу, не спішіть…

Простіть мені, Мамо, простіть.

Я знов бачу Маму, просвітлені днини –

З нічим не зрівняти любов до дитини.

Остання дорога… О дзвони, не спіть!

Простіть мені, Мамо, простіть.

Погасло земне – засвітилося вічне,

Цвинтарне мовчання святе й канонічне.

Щаслива дорога в безмежжя століть.

Спочиньте, Матусю, поспіть…

* * *

А голос не зберігся – жаль!

Зворушний був у Мами альт,

І вміла нам оповідати

Про внуків і про свій завод,

Про церкву, хату і город,

Про час, що вимагав мовчати.

А голос не зберігся – жаль!

Пішла Мамуся в вічну даль,

Лишилися самі сусідки…

Дивлюся на старі знимки:

Вернулись Мамині роки,

Для мене – то воскреслі свідки.

* * *

Портрет мене зачарував –

Спинилась Мама серед танцю,

І погляд ніжно попрохав:

Не залишай мене, Богданцю…

Ти знаєш материнський щем,

Любов мою благоговійну,

Я в Крехові не була ще,

Не бачила гору Побійну…

Хто від дітей батькам дорожчий?

Аби лиш ти не знав біди…

Я взяв портрет, як цінні мощі, –

Зі мною Мама назавжди.

* * *

Мамина пісня – в щоденнім відлунні,

Мамині руки – це дні мої юні.

Мамине слово – цілунок од болю,

Мамине серце – не знало спокою.

Мамині очі – засвічені зорі,

Мамина хата – вишивані взори.

Мамина сила – росла молитвами,

Мамина ласка – навічно з синами.

Отець Василь Мендрунь ЧСВВ

Джерело