Понеділковий ранок 18 квітня 2022 у Львові розпочався із завивання сирен – попередження про можливу атаку з повітря. Місцеві жителі та сотні тисяч тих, хто втік із пекла, тривожно вслухАлися в тишу. Хтось молився, хтось зухвало визирав у вікно, тримаючи напоготові увімкнений мобільник.

Іван Бойко збирався на роботу. Вчорашні святкування та чудово проведений час із родиною дуже сподобалися молодому перспективному менеджерові. До того ж новенька автівка кликала в дорогу. Бо мине ще один тиждень, потім другий і далі, а грошей ніхто не подарує – їх треба заробляти! У країні вже півтора місяця триває війна, тож розслаблятися не варто.

– Іванку, щось мені тривожно! Дочекайся відбою! – попросила його дружина. Вона нині залишилася вдома, адже праця лікарки передбачає вихідні та чергування.

Іванові не сподобалось, що дружина просить його, як маленького хлопчика. Це ж не перша й не остання сирена у Львові. Так уже було кілька разів. Працювали, як завжди. Що ж може статися цього разу? Атакують інфраструктуру, нафтобази, аеропорти, вокзали…

– Марічко, все гаразд! З понеділка маю багато роботи! Мушу їхати! – чітко відрубав Іван Бойко, гамуючи в собі гнів. Не хотів показувати дружині свого роздратування.

Дружина з ложкою в руках вибігла поперед Івана й стала у вхідних дверях.

– Почекай! Благаю! – мало не плакала Марічка Бойко.

Діти ще солодко спали в ліжечках. А дружина не на жарт вчепилася до чоловіка.

– Так, я розумію. Ви, жінки, дуже емоційні. Складні істоти. Переживаєте намарно, а чи варто? І що зі мною може статися!?

Не тримати ж Івана Бойка силою. Поцілував ніжно жінку, міцно відсунув набік і таки поїхав. Трохи простояв у заторах – занадто багато тепер автівок у Львові. Трохи спізниться, та що ж…

Іван Бойко спізнився на 15 хвилин. І те, що він побачив на місці своєї роботи, вихлюпнуло на нього ціле море тихого жаху. У «Шиномонтаж» влучила бомба. Усе горіло, хтось голосив. А він стояв поряд і дивився на все це, як на страхітливе кіно. Хоча ні – то не було кіно. І не комп’ютерна гра. Усе було реальним: крики, звуки, запахи, нищівне полум’я. І намагання збагнути, що була робота, а тепер її знищено!!! Хто вцілів і кого вже немає?

Якби він приїхав вчасно, то зараз міг би бути ТАМ!

Із німого заціпеніння його повернув до реальности мобільний дзвінок:

– Іванку, ти живий? Ти на роботі? – телефонувала дружина.

– Так, зі мною все добре, потім задзвоню, – ледве витиснув із себе менеджер Іван Бойко.

– Щойно передали, що вибухнуло там коло вас! – емоційно додала дружина Марічка.

– Так, увечері поговоримо, – по-діловому відповів Іван і завершив розмову.

Бог покерував так, що Іван мав залишитися живим. Господь показав це через його ніжну й люблячу дружину та її молитви. Залишив маленьким дітям батька, а дружині – турботливого чоловіка.

Не всім так пощастило цього дня. Для когось більше не зацвітуть яблуні, а хтось не дочекається додому батька чи сина. Тому не забуваймо дякувати Богові за кожен пережитий день!

Оксана Кришталева

Джерело