1 листопада 2025 року, у 81-шу річницю відходу до вічності праведного митрополита Андрея Шептицького, у соборі святого Юра у Львові відбулася Архиєрейська Божественна Літургія. У цей день вірні та духовенство зібралися, щоб молитвою вшанувати пам’ять Великого Митрополита, пастиря і пророка українського народу.

Під час Літургії владика Володимир виголосив євангельське слово на основі уривку з Євангелія від Луки (6, 1–10), присвятивши його духовній постаті та спадщині митрополита Андрея.

У своїй проповіді архиєрей поєднав євангельські події про зцілення та Євхаристію з роздумами про покликання людини до святості, милосердя Божого, а також про молитовну та душпастирську спадщину праведного Андрея. Владика підкреслив, що постать Шептицького є пророчою і надзвичайно актуальною для сучасного душпастирства, зокрема у служінні різних капеланств.

Євангельське слово владики Володимира

Сьогодні, в перший день листопада нас вітає обіймами Святоюрська Гора. Ми спогадуємо вже 81-річницю відходу до вічності праведного Митрополита Андрея. В цей день перестало битися серце Великої людини. Але Андрей надалі втішає нас своєю присутністю у крипті собору, збирає паломників. Він вже не обмежений простором і часом.

Митрополит Андрей названий Мойсеєм нашого народу, бо до нині живемо його пророчою спадщиною.

Євангельське слово Луки провадить нас разом з Ісусом в суботній день на засіяні лани, де учні, зголоднівши, зривають колоски. А фарисеї докоряли, що цього не можна робити в суботу.

Ісус захищає Своїх учнів, апелюючи до відомого випадку царя Давида і його оточення (1 Сам. 21, 1–6), які спожили хліби, пожертвувані Богові в храмі. Це був прообраз Євхаристії, а вчинок Давида вказує Новий Завіт, який дарує всім нам євхаристійний хліб.

Другий епізод провадить до синагоги, де чоловік з сухою рукою отримує зцілення, також в суботу. А Ісус знову піддається критиці псевдопобожних книжників та фарисеїв.

Створений світ був довірений людині, щоб вона господарювала на ньому, перебуваючи в безтурботному раю. Але рука людини потягнулася до забороненого плоду, що мало драматичні наслідки. Завершився катастрофою гріхопадіння. Бог йде в напрямку людини, зцілює ці місця, які зранені гріхом. Можна сказати символічно, оздоровлює цю руку, яка колись торкнулася забороненого плоду і втратила життєдайність.

Через розрішення у сповіді ми отримуємо прощення гріхів, а тим самим відчуття раю. Священичі руки ламають євхаристійний хліб на престолі та дають народові, щоб жив. З життєдайних джерел Святих Таїнств черпав силу праведний Андрей, зокрема на багатогранне служіння.

Ходячи стежками землі, Митрополит Андрей Шептицький був електричним струмом для всієї тодішньої молоді. Він зарядив її силою поборювати важкі перепони на майбутній хресній дорозі України. Як добрий пастир, він вказував молоді правильний шлях на Божих основах, вимагав мурашиної праці в усіх ділянках життя, був незрівнянним меценатом усієї молоді, від ясел до повноліття, проте спонукав усіх до самостійної ініціативи та підприємливості, підтримував молодіжні організації, які взорувалися на ті напрямки виховання.

Великий Андрей не обминав жодної нагоди, щоб наголосити на важливості справжнього християнського виховання народу, від дитини до літньої особи. Він дуже добре розумів непростий шлях людей золотого віку.

Особистий підхід до кожної людини чи категорій людей – це є сучасний виклик душпастирської діяльності. Тому так актуальними є, зокрема, різні види капеланства. Тут відчутний подих пророчого духа Андрея. Наскільки це все актуальне сьогодні.

Велінням Андрея перед переходом в небесні оселі було те, щоб надалі лунала молитва, недовершена ним. Особливо це стосується Святоюрської Гори, де він перейшов Пасху, зустрів особистий Великдень. В часи переслідувань нашої Церкви Андрею було самотньо у крипті, але він чекав. Сьогодні тут лине молитва з наших уст і сердець, його нащадків та послідовників. Але вже молитва до нього, великого Праведника, Святця, невіддільного члена небесного персоналу. Про це свідчать записи в книзі у крипті. Вказують з любов’ю прикрашені квіти.

Прагну пригадати слова, які 81 рік тому промовив Патріярх Йосиф над домовиною свого Попередника, вже сьогодні праведного Андрея:
«Серце крається з болю, грудь роздирає печаль. Боже, скільки жертв Ти забрав від нас! Ріки крови течуть по нашій землі, а численні могили свідчать про перенесене горе. Нема родини, щоб не втратила батька чи матері, нема батька, ані матері, щоб не плакала за дітьми, нема братів і сестер, щоб не плакали за своїми, за рідними, за свояками.
Як прорідилися ряди нашого духовенства, наших громадських діячів, лікарів, науковців, скільки то голів лягло в боротьбі, скільки цвіту віку зложили ми вже на жертівнику Твоєму Господи! А тепер те найкраще і найцінніше, що дав Ти нам, нашого Батька і Провідника, — Митрополита Андрея, — береш Його, бо вже більше не маємо що дати. Коли така Твоя Воля — бери й ту найбільшу та найболючішу жертву за кращу долю Українського Народу. А Ти, Пречиста, занеси її перед престол Всевишнього, Амінь».

Джерело