На дні твоєї душі дрімає, може, й віра; вона наче мертва. Бо віра без діл мертва. Та вистачить майже одного слова, щоб її знову збудити до життя, але ти сам мусиш сказати це слово [1, 37].

… Людське серце з природи вразливе на страждання; навіть страждання звірят воно відчуває і співчуває йому! Наскільки ж більшим мусить бути природне співчуття до страждань і нещасть людей! Можна сміливо сказати, що те відчуття – то найсуттєвіша риса людської природи, що просто зрікся людської природи той, що не має такого співчуття, бачачи страждання ближніх! Через те й милосердя є неначе вступом до християнської любови ближнього [4, І т., 245–246].

Люди так уже зі своєї природи пов’язані між собою, що без товариства інших людей не можуть обійтися. Життя кожної людини так зв’язане з життям інших, що само собою ніяк не в силі існувати. Порівняння: Як рослина черпає життя з коріння, зі землі, так і людина серед людства: доти живе, доки тримається (свого кореня) суспільства. І як рослина, відірвана від коріння, сохне, – так само гине й людина, відірвана від (свого середовища) людей. А та сила, що в’яже і спаює людей між собою, – то саме природна, несвідома любов [4, II т., 50].

… Загальнолюдська любов не була б рідкістю поміж людьми, коли б не роз’єднувала їх перебільшена і погано зрозуміла самолюбов – любов себе самого; – коли б люди не вважали часто своїм даром те, що противиться добру інших людей. Ось із цього і постають чвари, ненависть та війни… – А вони стають тим загальнішим явищем, чим менше поміж людьми загальної свідомости того, що є для людей правдивим, єдиним добром [4, II т., 51].

Любов до ближнього, а радше любов до Бога, – любов, якою обіймається усіх ближніх, як дітей Божих або бодай покликаних на Божих дітей, – вона підносить людину понад усяке створіння, понад весь матеріальний світ і учить її, за прикладом Ісуса Христа, віддавати навіть і життя за спасіння, за життя ближніх. Вершина тої любови сягає до неба, але основа її спирається так на людську природу, що нема чоловіка, який би зроду не відчував потреби любови в тому природному нахилі людського серця до співчуття і милосердя [4, І т., 246].

Найвластивішим способом обману є обман словами, бо слова є найважливіші з усіх тих знаків, якими чоловік дає другому про щось знати. Але може бути й обман у серці. Так, Пророк Давид каже: «Ввесь день роздумували обман» (dolus, по-церковному: “льстивим весь день поучахуся”, Пс. 37, 13). А Сирах каже: «Душа їх повна обману» (19, 23) [2, 383].

Буде далі

Підготувала Галина ДОМАНСЬКА

ДЖЕРЕЛА

1. Письма-послання Митрополита Андрея Шептицького ЧСВВ з часів німецької окупації (друга частина). — Йорктон, САСК, Саnаdа, 1962. — П.П., М.А.Ш.

2. Митрополит Андрей Шептицький. Твори (аскетично-моральні)// Праці Греко-Католицької Богословської Академії. — Рим: Видання Українського Католицького університету ім. Св. Климента Папи, 1978. — АШТ.

3. Твори Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького.

Пастирські листи (2.VІІІ.1899 р. – 7.IX.1901 р.).— Т. І// Праці Українського Богословського Наукового Товариства. — Т.ХV. — Торонто, 1965; Репринтне видання: Монастир Монахів Студійського Уставу. — Львів: Видавничий відділ «Свічадо», 1994. — Т.С.Б.М.А.Ш.

4. Церква і суспільне питання. Митрополит Андрей Шептицький: Життя і Діяльність. Документи і Матеріали 1899–1944. — Т.II. Церква і суспільне питання. — Кн.1. Пастирське вчення та діяльність: За ред.Андрія Кравчука.— Львів: Вид. Отців василиян «Місіонер», 1988.— ЦЦЄ, II т.

5. О. Юліан Катрій ЧСВВ. Терміни Східних отців.— Львів: Вид. Отців василиян, 1988. — ПСО, о. Ю.К

Джерело