Проповідь Преосвященного владики Тараса Сеньківа, Єпископа Стрийського у день свята Собору святого архистратига Михаїла та інших безтілесних сил, 8 листопада 2025 року, аиголошена в часі Ахиєрейської Божественної Літургії в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

Слава Ісусу Христу! Всечесні отці, дорогі брати і сестри!

Свято Архистратига Михаїла несе у своєму центрі передану нам Традицією пам’ять про подію, яка сталася ще на початку створення Богом духовного та матеріального світу. Розуміння суті цієї події є вирішальним у досягненні власної мети всього створеного. Первоплід Божого творчого задуму – духовні та обдаровані свободою Істоти, перед лицем свого Творця мали свобідно визнати Його за свого Бога, свідомо прийнявши Його волю за сутність свого буття і так ствердити велич власної гідності. Вони мали вчинити найвизначальніший та незворотний акт покори, яким віддавали право на себе Тому, хто їх створив, та в єдності з Ким їх буття отримувало сенс та повноту. Покора та вдячність – дві відкриті половинки дверей у вічність Бога, за якими життя створіння поринає у безкінечність буття Божественної любові.

Але свобода несе ризик вибору: може зрікатися себе ради сопричастя зі свободою Творця, а може закритися у собі, змінившись своєю сутністю на гордість та ставши в’язницею самолюбства для себе самої. «Свобода для»… або «свобода від»: обдарована свободою істота мусить або признати своєму Творцю, джерелу свободи, право на себе, або його заперечити.

Частина духовних істот на чолі з істотою на ім’я Люцифер, вибрала «свободу від», і протиставилася своєму Творцю. Цим вони навіки втратили джерело свого буття. Гордість перекреслила всі їхні достоїнства та здібності та погрузила їх у пустоту абсурдного існування без змісту та власної мети. В цьому є суть поняття «зло», і ті духовні істоти, котрі спробували присвоїти собі право на себе зрікшись послуху Творцеві, стали уособленням безглуздя, злими, дияволам, противниками Бога.

Ті ж безтілесні духовні Істоти, які ведені Архистратигом Михаїлом визнали свого Творця сутністю власного буття, і послушністю остаточно ствердили свою єдність з Богом, стали Ангелами Божими, носіями Його безконечної благодаті, служителями Божественної слави і людей наставниками.

Подібна боротьба: вибрати Бога чи свою егоїстичну самозакоханість, продовжується від тоді, коли людина була покликана до буття і пізнала вічного Бога. Він запросив її до «свободи для» взаємності у любові, яка провадить її до вічного перебування в Ньому та блаженного пізнання Його слави. Але вже від Прародичів людство ступило на дорогу «свободи від» Бога. Тому трагедії, в яких живе людство, творять образ сучасної людини як в’язня, горизонти, бажання і мислення якого обмежуються лише цим матеріальним світом.

Людина постійно, але даремно, намагається забезпечити собі щасливе життя на землі, бо не вірить і не сподівається ні на що після смерті. І в такій людині – в’язню, щоразу більше зростає дискомфорт, бунт і страх, бо вона не бачить нічого за межами того, чим її зв’язала власна уява і бунтівна свобода поклонінням цьому видимому світу.

Сьогодні, у свято Архистратига Михаїла і собору всіх небесних безплотних сил, Церква наче відкриває сучасній людину ворота з в’язниці, яку вона сама собі зробила. Скеровує наш погляд до духовного, невидимого світу, для якого ми були сотворені на образ і подобу Божу. Того світу, який є частиною Божого творіння, і по якому справді прагне наша людська істота. Ми не можемо змиритися з тим, що будемо жити тільки до смерті. Людина покликана до духовного, вічного, до життя у єдності з Богом.

«Що таке людина, що Ти про неї пам’ятаєш? Або син чоловічий, що Ти навідуєшся до нього? Ти вчинив його мало що меншим від ангелів. Увінчав його славою і честю. Усе підкорив йому під ноги». Людина є мало що менша від ангелів, але все ж менша. Однак не по своїй природі, бо людина є богоносним образом Творця, а по своїй подобі: бо менше, ніж ангели людина своєю свободою уподібнюється до Бога. Але Бог посилає ангелів служити людині.

І Архистратиги ангельських воїнств та й самі ангельські сили радо виконують волю Творця, допомагаючи людям у боротьбі зі силами зла. Вони, перевершуючи подобою людину, не соромляться служити людині. Ті, що живуть у вічності, не нехтують тими, що живуть у часі. Блаженні, які безперестанно славословлять Бога, схиляються до тих, що так рідко пам’ятають про свого Творця. Вони, безтілесні, не відкидають благання тілесних.

Однак у земному просторі, на відміну від небесного, де вони стали переможцями диявола, ангели не вступають у боротьбу без людського заклику, не порушують свобідного вибору людини: боротися проти диявола чи підлягати йому.

Людина не може бути щасливою без Бога, бо є Його образом, а образ завжди стремить до того, кого зображає, до богоподібності. Гордість противиться Богу і всьому, що Боже, бо хоче зайняти місце самого Бога. Покора є «свободою для» Бога і до сповнення Його волі. Як Архистратиг Михаїл та всі небесні ангельські сили покорою здобули в Бога вершину своєї величі та слави, так і ми маємо плекати покору не задля самої риси характеру, але з любові до Того, чий образ носимо щоб йому уподібнитися. Амінь. Слава Ісусу Христу!

Джерело