У сьогоднішньому випуску рубрики «Ойкономія. Християнський погляд на економічне життя» ознайомимося з доповіддю Кароли Суарес-Ороско з Гарвардського університету, яка звертає увагу на те, які виклики кліматична криза ставить перед забезпеченням прав дітей.

Кліматичні зміни становлять одну з найглибших загроз нашого часу. Її наслідки виявляються системно, від руйнування екосистем до глобальної міграції. Однак, як підкреслила у своїй доповіді у Ватикані у травні 2024 року професорка Карола Суарес-Ороско з Гарвардського університету, насамперед це криза дітей. За даними UNICEF, майже мільярд дітей, тобто майже половина всіх дітей у світі, перебувають у зоні «надзвичайно високого ризику» внаслідок кліматичних змін. Це є фундаментальною несправедливістю: діти найбільше страждають, не будучи відповідальними за джерела кліматичних викликів. Саме тому мова йде не лише про екологічну, а й про моральну, педагогічну, правову і духовну кризу.

Доповідачка виділяє три ключові контексти впливу: діти, які живуть у регіонах, де відбувається екологічне спустошення (eco-devastation), діти, переміщені внаслідок кліматичних умов (eco-migration), та діти й молодь, що переживають зростання еко-тривожності (eco-anxiety). У кожному з цих випадків ідеться про багатовимірний тиск на фізичне, психічне, соціальне та освітнє становлення особи, що, в умовах обмеженої підтримки, може мати наслідки на десятиліття вперед.

Життя в умовах екологічної руйнації

Перша група – це діти, які проживають у зонах, безпосередньо уражених змінами клімату. Ці впливи мають як раптовий (бурі, паводки, циклони), так і повільний (посухи, нестача води, підвищення температури) характер. За оцінками UNICEF, тільки за останні шість років понад 43 мільйони дітей були переміщені внаслідок таких явищ. Найбільш поширеним і тривалим явищем є дефіцит води: 739 мільйонів дітей живуть у регіонах з високим або надзвичайно високим рівнем водного стресу, зокрема в Північній Африці, Південній Азії та на Близькому Сході. У цих регіонах понад половина дітей не мають стабільного доступу до питної води, а це веде до поширення інфекцій, недоїдання та смертності.

Фізичні наслідки особливо руйнівні для дітей раннього віку. Дослідження вказують, що понад 80% усіх фізичних наслідків кліматичних змін припадає саме на дітей. Організм у стані розвитку має меншу терморегуляцію, вищу вразливість до токсичних речовин, а імунна система менш здатна боротися з інфекціями. Небезпека підвищується в пренатальному періоді: новітні дослідження вказують, що кліматичні шоки можуть спричинити епігенетичні зміни, які впливають на довгостроковий розвиток.

Виклики еко-міграції

Другий контекст охоплює тих дітей, які були змушені залишити місце проживання через кліматичні обставини. Між 2016 і 2021 роками понад 134 мільйони людей були визнані екологічними мігрантами, з них понад 43 мільйони дітей. Найбільші хвилі переміщення спричиняли повені й бурі, переважно в Азії та Африці, а також посухи й лісові пожежі (включно з США та Канадою).

Утім, не всі мають змогу переселитися: найбідніші часто лишаються у «зонах пастки», позбавлені навіть можливості тікати. А ті, хто все таки мігрує, часто роблять це внутрішньо, з села до міста, де стикаються з новими проблемами: правовими, соціальними, мовними, культурними. Міжнародне право досі не визнає екологічних мігрантів як біженців, Женевська конвенція 1951 року не включає зміну клімату серед підстав для надання притулку. Унаслідок цього діти опиняються у сірій зоні беззахисності.

У таборах для переселенців поширені хвороби такі як респіраторні інфекції та малярія. Недостатнє харчування призводить до виснаження, затримки розвитку, браку поживних речовин. Психологічно діти переживають втрату дому, близьких, відчуття стабільності, майбутнього. Проблеми поглиблюються в умовах розлуки з батьками або через смерть родичів.

Проблеми в освіті особливо глибокі. Діти втрачають цілі роки навчання, стикаються з мовними бар’єрами, дискримінацією, часто потрапляють у класи без підготовлених викладачів або ресурсів. Дослідження вказують, що кожне додаткове переміщення підвищує ймовірність остаточного припинення шкільного навчання. У таких умовах освіта часто є недоступною, хоча саме вона могла б стати простором відновлення й інтеграції.

Еко-тривожність

Третій вимір – це еко-тривожність, що вражає дітей і молодь навіть у тих країнах, які ще не зазнали безпосередніх руйнувань. У високорозвинених державах тривожність викликається медійними повідомленнями, у країнах Глобального Півдня реальним досвідом втрат. Еко-тривожність є загальним терміном, який охоплює низку реакцій: екологічне горе (ecological grief), екологічну провину, страх катастрофи, паралізуючу тривогу, і навіть екзистенційну порожнечу, спричинену переживанням неможливості вплинути на масштабні процеси деградації довкілля. За визначенням, це «хронічний страх перед екологічним колапсом», що часто є не лише реакцією на події, а результатом усвідомлення глибини й невідворотності кліматичних викликів.

Раніше вважалося, що еко-тривожність є переважно проблемою країн Глобальної Півночі, де молодь стикається з тривожним медійним контентом, але без безпосереднього досвіду катастроф. Глобальне опитування серед молоді віком 16–25 років, проведене у 2021 році, спростувало цю точку зору. У ньому взяли участь молоді люди з 10 країн, і виявилося, що найвищі рівні тривоги фіксуються саме в тих регіонах, де кліматичні потрясіння є регулярними: Індія, Бразилія, Філіппіни. Понад 75% респондентів заявили, що бояться майбутнього, більше ніж 50% відчувають смуток, гнів і відчай, а 45% зізналися, що ці емоції негативно впливають на їхнє повсякденне життя.

Діти і молодь втрачають довіру до держав, політиків, навіть до батьків, бо ті, на їхню думку, не захищають світ, у якому їм належить жити. У поєднанні з відчуттям браку впливу й нестачі політичних важелів це формує емоційне виснаження, яке, якщо залишити без відповіді, переростає у психосоціальну кризу. Водночас дослідження, на які посилається Суарес-Ороско, свідчать: еко-тривожність не обов’язково є деструктивною. За належної підтримки, вона може стати каталізатором участі, волонтерства, формування нових екологічних ідентичностей. Молоді люди здатні перетворювати тривогу на дію, коли отримують простір для голосу, освіту, підтримку однолітків і дорослих. Таким чином, екологічна тривога може стати формою моральної чуйності, яка, замість пригнічення надії, підживлює відповідальність.

Шляхи підтримки: до кліматичної політики в центрі якої діти

Карола Суарес-Ороско підкреслює, що підтримка дітей у контексті кліматичних змін має бути частиною загальної стратегії стійкості, відповідно до принципів і рекомендацій UNICEF. Це передбачає:

розбудову служб охорони здоров’я й освіти у зонах ризику,

визнання еко-міграції як юридичної категорії,

надання психосоціальної підтримки дітям, що пережили втрату,

інтеграцію екологічної свідомості в освітні програми.

Найважливішим є визнання дітей як пріоритетної групи в кліматичному плануванні. Їхні права не можуть бути вторинними, адже мова йде про майбутнє, що вже відбувається сьогодні.

Джерело: Vatican News

Джерело