Цими днями в нашій Церкві розпочався Різдвяний піст — особливий період духовної підготовки до свята народження Христа. Про те, як прожити Різдвяний піст не лише зовні, а й у серці, знайти час для Бога серед щоденних турбот і як дозволити Ісусові народитися в нашому житті розповів о. Андрій Туз, віцеканцлер Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ, в ефірі програми «Варто знати» на радіо «Дзвони». о. Андрій Туз

— Отче Андрію, Різдвяний піст часто називають дорогою до Вифлеєму. Для чого ця дорога потрібна кожному християнинові сьогодні?

Практика Різдвяного посту, який у народі ще називають Пилипівкою і який триває з 15 листопада до 24 грудня, має дуже давнє коріння та глибоке духовне значення. У перші віки Церкви Різдво не мало такого підготовчого посту, як Пасха. Натомість існував загальний звичай, що великі свята передбачали якийсь час стриманості. І згодом, через століття та живий досвід Церкви, це викристалізувалося у кілька постових періодів протягом року.

Піст у біблійному сенсі не був лише формою покаяння, але й способом підготовки перед важливою місією. Маємо приклади: 40-денний піст Ісуса в пустелі, піст і молитва апостолів перед початком тієї чи іншої місії задля проповідування Євангелія. Тобто піст став інтегральною частиною духовного вишколу, який передував великим подіям у житті Церкви, коли людина і душею, і тілом готується до глибокого пережиття Божої присутності.

Різдвяний піст — на відміну від Великого Посту — є радісним постом, «постом світла», як кажуть Святі Отці. У народі навіть є звичай, що вже від свята Введення в храм Пресвятої Богородиці молодь готується до коляди, розучує нові колядки, готує вертепи.

Цей піст готує нас до зустрічі з Богом, Який народжується в убогих яслах. Різдвяний піст — це шлях до ясел Христових. Для Церкви він також є символом молитов і постів старозавітних патріархів і пророків, які з тугою чекали на прихід Месії. Якщо Великий піст веде нас через покаяння до Воскресіння, то Різдвяний — через очищення до таємниці Воплочення, у якій Бог сходить на землю, щоб людина могла зійти на Небо.

— Ми звикли, що піст — це передусім утримання від певної їжі. Але Церква каже, що суть посту значно глибша. Як її зрозуміти?

Фізична стриманість від певних страв допомагає і нашому внутрішньому очищенню. Вона є знаком того, що дух звільняється від диктатури плоті. За словами Ісуса, Який сорок днів постив у пустелі, ми таким чином проголошуємо: «Не хлібом єдиним живе людина, а кожним словом, що виходить з уст Божих».

Їжа сама по собі не робить нас ближчими чи дальшими від Бога. Піст — не самоціль. Це засіб до осягнення духовних благ. Людина складається з тіла і душі, тому, зростаючи у духовному житті, потрібно дбати про обидві складові.

Важливо поєднувати тілесний піст із глибшою молитвою, читанням Святого Письма, роздумами над ним. Через Слово Боже Сам Господь промовляє до нас. Важливими є також діла милосердя та покаяння. Звичайно, що ми повинні практикувати це протягом всього нашого життя, але піст стає часом духовного аудиту, глибшого іспиту сумління, акценту навернення до Бога та туги за загубленим раєм, який відкривається нам через народження Ісуса Христа.

— Які є основні правила Різдвяного посту? Чи відрізняється він від інших постів у церковному році?

Чинні правила посту зафіксовані у приписах Партикулярного права нашої Церкви. Відповідно до них, під час Різдвяного посту вірні зобов’язані в усі середи й п’ятниці утримуватися від споживання м’ясних продуктів і страв. В інші дні дозволені всі види їжі.

На час посту варто утриматися від організації та участі в гучних забавах, весіллях, танцях та подібних заходах.

Від посту звільняються діти до 14 років, особи старші 60 років, важкохворі, вагітні та матері після пологів і ті, які годують грудьми, мандрівники (якщо подорож триває понад 8 годин), ті, хто важко фізично працюють, ті, що харчуються зі столу інших, убогі та, в наших умовах війни, військовослужбовці.

В окремих випадках звільнення може дати місцевий Єпископ або делегований священник. Водночас компенсуючи це ділами побожності та милосердя.

— Як навчити дітей і родину сприймати піст не як заборону, а як очікування народження Ісуса?

Найкраща проповідь — власний приклад. Не моралізаторство, а пояснення суті. Ми можемо роками виконувати обряди автоматично, без розуміння, а тоді вимагати цього від інших. Апостол Петро закликає: «Господа Христа святіть у ваших серцях, завжди готові дати відповідь кожному, хто у вас вимагає звіт». Тобто ми повинні не зупинятися у нашому пізнанні Бога, запитувати й цікавитися: чому я вірю саме так, чому молюся так. Бо віра, яка не є розумною, обростає забобонами, які з часом починають переважати над тим, що Бог нам Сам про Себе об’явив у Святому Письмі й переданні Церкви.

Коли ми самі розумітимемо, у що віримо, тоді зможемо передати це дітям й близьким і робитимемо це переконливо. Ділитися своєю вірою обґрунтовано.

— Зараз від деяких люди часто можна почути: «У нас і так важкі часи — війна, стрес, проблеми, ще й піст додався». Чому піст насправді може стати ліками для серця, а не тягарем?

Сучасна людина мало відрізняється від людей, які жили тисячу років тому. Так, ми досягли нових висот у науці, пізнанні світу, але якщо повернемося до питання моралі, духовності, плекання відносин, то можемо побачити, що маємо ті самі зранення, ті самі виклики, незважаючи на висоту наших досягнень. Зрештою, навіть війна, яку переживає наша Батьківщина, є такою самою війною, як і війни, які бували, відколи існує людство. І ця війна є війною насамперед невидимою, духовною. А видима боротьба стала наслідком невидимої дії, демонів і гріха у нашому житті, яким ми дозволили нами керувати.

На жаль, людський розвиток, яким би досконалим він не був порівняно з минулим часом, ніяк не може вберегти нас від жадоби влади, крові, грошей, накопичення чимраз більших ресурсів. Тому піст, які й інші християнські духовні практики, не втрачає своєї актуальності. Бо ми продовжуємо боротися з тими самими демонами, що і тисячу років тому.

Наш головний ворог, диявол, нікуди не зник і поки що має владу діяти. І та найперша спокуса наших прародичів — бути як боги, — вона теж нікуди не зникла. І в різний спосіб, під різними соусами подається до столу нашого сумління до сьогодні. Зрештою, Святі Отці дуже часто пов’язують гріхопадіння Адама і Єви з недотриманням посту, бо вони скуштували заборонений плід.

В часі війни Церква особливо закликає нас постити за перемогу та справедливий мир для України і всього світу. Бо Христос наголошував, що не лише молитвою, але й постом виганяються біси. Зокрема, в нашій Івано-Франківській Архієпархії, згідно постанови Синоду Єпископів нашої Церкви, окремим рекомендованим днем для строгого посту у цьому наміренні є кожна середа протягом всього року. В інших єпархіях це інші дні, щоб цей піст у всій нашій Церкві тривав безперервним ланцюжком.

— Сьогодні люди живуть у постійній метушні — робота, покупки, підготовка до свят, подарунки. Часто ми втрачаємо суть Різдва і забуваємо, Хто є в центрі цього свята. Можна помітити, що все більше людей сприймають Різдво лише як родинне свято, без згадки про Христа. Як ми, християни, можемо нести свідчення, що Різдво — це насамперед народження Спасителя?

Насамперед варто вживати правильну назву: Різдво Христове. Слово «Різдво» стосується народження когось, хоч ми й не часто використовуємо його у щоденному житті. У нашому випадку Різдво — це день народження Ісуса Христа. Це свято стало дуже любленим, бо воно наповнене радісним змістом. Народження завжди приносить світло і надію. А що говорити про народження Дитятка, Яке прийшло спасти цей світ Своїм безцінним життям!

У той самий час можемо помітити, як одна з центральних подій історії спасіння стає об’єктом комерціалізації та гонитви за грошовою вигодою. Без згадки про Того, Кому належить пошана й поклоніння. Сам Христос прийшов у цей світ в чужій печері й пішов з нього в чужому гробі. Прийшов і пішов як убогий і відкинений. Натомість Різдво Христа часто намагаються перетворити в релігійно-нейтральне родинне свято, де місця для головної дійової Особи майже не знаходиться.

— Як провести Різдвяний піст так, щоб зустріти Ісуса у серці? Що може допомогти нам духовно прожити цей час — молитва, Сповідь, читання духовної літератури, можливо, навіть тиша?

Насамперед важливо знайти час для усамітнення та глибокого самоаналізу, іспиту сумління. Запитати себе: яка якість моїх відносин з Богом, ближніми і самим собою? Бо віра наша реалізується у взаєминах. А Божі Заповіді є неначе «дорожніми знаками» для спрямування цих відносин у правильне русло. Чи я зростаю, чи деградую? Які мої духовні успіхи й невдачі у духовному житті? Яка моя молитва? Чи я шукаю шляхів, як глибше пізнати Бога та свій внутрішній світ? Важливо навчитися розгледіти не лише симптоми чи наслідки моєї моральної невпорядкованості, але й корінь цих проблем. Що саме в моєму серці є зранене? Який пережитий досвід мене засліплює, стримує, не дозволяє бачити дійсність навколо мене у світлі Божого Слова, Божого об’явлення? А який навпаки мене формує, додає мудрості в моїй духовній боротьбі?

Також було б дуже цінним використати час посту на випрацювання доброї звички. Наприклад, читати щодня Біблію. Можна почати з Євангелія. Наприклад, з Євангелія від Марка. Воно найкоротше за об’ємом. Тому це не стане чимось обтяжливим. Можна знайти тексти біблійних пророцтв про очікування народження Месії. Бо, каже святий Єронім, що незнання Святого Письма — це незнання Ісуса Христа.

У пригоді можуть стати твори про життя святих, а особливо рекомендую познайомитися з життєписами наших українських новомучеників, так би мовити, сучасних святих. Бо вони, по-перше, і культурно, і ментально, і хронологічно є близькими до нас. Є з нами однієї плоті і крові. Вони неабияк глибоко пережили в своєму житті та служінні зустріч із живим Богом, правду про Якого вони засвідчили своїм героїчним життям та смертю.

Також інформаційна гігієна сьогодні є для нас надзвичайно важливою. Ми живемо в умовах постійного масиву та потоку інформації — часто неякісної й шкідливої. І, можливо, саме на це потрібно звертати не меншу, а часом навіть більшу увагу, ніж на стримання від їжі, яку ми споживаємо як під час посту, так і поза постом. Складається враження, що ми, в принципі, споживаємо більше інформації, ніж будь-якої іншої поживи.

Смартфон може не давати нам їсти, не давати спілкуватися, може заважати працювати чи вчитися, заважати відпочивати, красти наш сон. Він поступово стає для нас таким собі ідолом, божком, якому ми поклоняємося дедалі більше і більше.

Кажуть, щоб виробити добру звичку, потрібно приблизно три тижні, а може й місяць. Тому маємо ці трохи менше ніж сорок днів Різдвяного посту, щоб закласти ще одну важливу цеглинку у розвиток нашого духовного життя. Бо коли добра звичка стає частиною нас, стає “другою природою”, вона допомагає нам зростати й наповнює життя новим сенсом, тим змістом, який допоможе гідно, осмислено й з чистим серцем зустріти народження нашого Спасителя.

Тож нехай цей Різдвяний піст стане для нас тим маленьким першим кроком на стежині до святості. Серед щоденної метушні не забуваймо, до Кого прямуємо, і Хто є справжнім центром Різдва — новонароджений Христос.

Розмовляла Марія Іванців

для Департаменту інформації Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ

Джерело