Якщо колега раптом перестає виходити на каву, чи часто з’являється із синцями, бо «просто перечепився-лася»…

якщо сусід-ка довго не йде додому, шукаючи будь-який привід залишитися з тобою…

якщо одногрупник-ця постійно озирається, лякається, перевіряє телефон і перебуває в напрузі.

Усе це може свідчити про домашнє насильство.

Його можна побачити у неочевидних речах — у постійних нав’язливих дзвінках, страху говорити в присутності партнера/-ки, батьків, коли людина уникає компанії, хоча раніше обожнювала їх, або шукає дивні виправдання у звичних ситуаціях.

І тоді, може бути достатньо просто звернути увагу і сказати:

«Я помітив/ла, що останнім часом ти став-ла відстороненим-ою, замкненим-ою, виглядаєш сумним-ою. Якщо маєш потребу з кимось поділитися, я готовий-а вислухати».

«Я хвилююся за тебе, у тебе все в порядку?»

«Ти можеш поділитися зі мною тим, що тебе хвилює. Це залишиться між нами».

Або спитати «Ти як?» — іноді прості питання допомагають відчути підтримку та світло надії там, де навколо була темрява та безвихідь

 

Джерело