Вступ

Динаміка партнерських відносин між Польщею та Україною в період повномасштабної війни Росії проти України залежала від низки внутрішніх та зовнішніх чинників. Одним із таких чинників є вплив російської пропаганди та дезінформації на польський та український інформаційний простір в рамках інформаційних та когнітивних операцій Російської Федерації. Стратегічною метою політики Кремля є, використовуючи підходи «поділяй та владарюй», пересварити остаточно поляків та українців не даючи можливості сформувати дієвий союз Польщі та України, як регіональних лідерів у Центрально-Східній Європі. Польсько-український тандем регіональних лідерів у Центрально-Східній Європі несе пряму загрозу імперським цілям Російської Федерації. Тому російські політики не приховують, що середньостроковою метою Кремля є силове захоплення України та збільшення свого впливу в регіоні Центрально-Східної Європи, якій в стратегії Російської Федерації відведена роль нової/страрої буферної зони. Імперська політика Росії передбачає не лише використання військової сили та енергетичного шантажу по відношенню до держав нашого регіону, але й формування відповідного наративу в рамках когнітивної війни проти Заходу, розглядаючи польський та український інформаційний простір як поле когнітивного конфлікту.

Російські наративи в інформаційному просторі України

В українському інфопросторі тема відносин із Польщею у період від початку повномасштабного російського вторгнення пройшла кілька «інформаційних хвиль». Вони приходили на зміну одна одній і, коли оцінювати їх емоційний статус, то у них, загалом, було відсутнє нейтральне забарвлення, що свідчить про підкреслену чутливість теми україно-польських відносин для інфопростору України. Отож, більшою мірою виявляли себе діаметральні позиції – позитивні чи негативні конотації у загальному масиві повідомлень про події, що розкривають двосторонні відносини.

Це свідчить про критичність, делікатність та доволі хиткий стан суспільних оцінок події у відносинах двох країн, а, отже, він несе у собі загрозу втрати контролю над ситуацію, якщо ззовні відбуватиметься втручання деструктивного інформаційного впливу. Тож, маємо три таких «інформаційних хвилі». Перша з них мала яскраве позитивне забарвлення і відповідала загальному настрою у медіа просторі більшості країн Європи. А саме: Польща, її громадяни та уряд, як справжній партнер та адвокат України у найтяжчий момент сучасної української історії щиро прийняли у себе та стали транзитивною державою для мільйонів українських втікачів від війни. Це тренд тримався досить довго, доки його не «знесла» друга хвиля – польські фермери блокують транзит українського збіжжя, висипаючи його на залізничні колії. Ці факти посилювалися відлунням в українських медіа політичних дебатів у самій Польщі та використанням у них польськими політиками «українського чинника». Йдеться про трагічні події на тогочасній Волині як частини польської території у період між світовими війнами. Ця тематики в українському інфопросторі склала третю хвилю, загалом із негативними наративами щодо україно-польських відносин, і була негативно забарвлена.

Зараз ми перебуваємо на етапі четвертої «інформаційної хвилі» в україно-польських відносинах від початку повномасштабної агресії Росії, яку також, прогнозовано, визначатиме домінування негативних наративів та провокаційних меседжів. Приводом стали дрони, що впали на території Польщі, та акти відвертого саботажу – підрив залізничних колій між Любліном та Варшавою, якими йде військова підтримка Заходу для України, що веде боротьбу з агресором.

На джерела напруги, характеристику наративів у інформаційному вимірі україно-польських відносин вказав і народний депутат України, член української частини Парламентської асамблеї України і Республіки Польща, співголова групи з міжпарламентських зв’язків з Республікою Польща, медійник за фахом Микола Княжицький. Політик констатує, що для висвітлення повітряного втручання російський сегмент Telegram вдається до трьох ключових тактик: заперечення, перекладання вини на Україну та применшення серйозності інциденту через маніпуляцію офіційною заявою НАТО. Коротко можна так узагальнити доволі логічний та послідовний алгоритм, запропонований українським політиком, що розкриває дії російської пропаганди, яка, з одного боку, виправдовує свої злочини вже проти Польщі, а з іншого – сіє ворожнечу в україно-польських відносинах. Перша теза цілком зрозуміла, пише М. Княжицький – заперечення факту, що дрони були російськими. Натомість поширюється твердження, ніби Польща кричить упереджено «вовк», хоча жодної реальної загрози нібито не існує. Російські пропагандисти намагаються зобразити Польщу, а за нею Захід та Україну як провокаторів, які «вигадують» загрози для ескалації.

Другий і найбільш маніпулятивний посил – непряме або відверте перекладання вини на Україну. Бачимо поширення тверджень, що дрони, буцімто, були українськими. Цей наратив намагається зобразити Україну у тій же парадигмі – як провокаторку, яка «втягує НАТО у війну», щоб отримати більше допомоги і воювати до «останнього українця».

Третя теза фокусується на маніпулюванні пропагандистами заявою НАТО про те, що інцидент не вважається прямим нападом. Відповідно, інтерпретуючи це як доказ «перебільшення» з боку Польщі для привернення уваги. Російські канали масово тиражують цю тезу, мовляв, Варшава займається «overreaction» (надмірну реакцією), аби підняти свій статус в Альянсі чи отримати більше підтримки. Такий наратив допомагає знецінити реакцію Польщі, представляючи її як «істеричку» для самореклами, ігноруючи те, що Альянс був задіяний у перехопленні. Загалом, максимально дипломатичний і стриманий тон заяв НАТО стає предметом для того, щоб розгорнути наратив про нерішучість, недолугість натівських спроб, що є частиною дискредитації Альянсу, має на меті руйнацію західної спільноти.

Крім того, російська пропаганда, зазвичай, інтерпретує подібні випадки не як агресію Москви, а як «нещасний випадок» або «малозначущий інцидент» – дрони «збилися з курсу через українські перешкоди», українська ППО «погано працює», а Польща «перебільшує загрозу, щоб виправдати ескалацію». Такі твердження мають на меті посіяти паніку серед польських цивільних, морально роззброїти суспільство, роблячи його вразливим до дезінформації. Вона розмиває кордони між війною і миром, втягуючи польське суспільство в «туман війни», а це – найкращі умови для деструктивного впливу. Ситуація для Польщі й України погіршується ще й тим, що двом суспільствам та урядам за пострадянські роки так і не вдалося сформувати стійкого, спільного культурно-інформаційного простору. Бракує системних інституцій, урядових рішень, медійних ініціатив.

Тому, на думку згаданого українського політика, зусиллями як внутрішніх, так і зовнішніх інформаційних каналів формувалася реальність (і цей процес перманентно буде поставати й наділі); що українці вбили сотні тисяч поляків і обкрадають польську економіку; що всі поляки ненавидять українців тощо. Ці міфи поширювалися і в українському суспільстві, і серед союзників. Маємо визнати, що на побутовому рівні, у експертному середовищі, а, відповідно, у частині політикуму такі міфи все циркулюють все активніше, що є загрозливою тенденцією, особливо на рівні пересічних українських громадян. Отож, основним джерелом поширення деструктивних наративів в українському медіа полі є російський Telegram, який складно контролювати технічно чи юридично, і тому легко заполонити фейками, постправдою чи мовою ворожнечі[1].

Постало питання у медіа про стратегічну кризу і потрібно було розпочати практичні дії з відновлення довіри. У листопаді 2024 року міністри закордонних справ Польщі та України Радослав Сікорський та Андрій Сибіга оголосили про урядове рішення скасувати мораторій на пошук та ексгумацію останків польських жертв Волинського трагедії, який діяв з 2017 року. Він був зручним приводом для російських пропагандистів та їх «корисних ідіотів» на Заході, щоб звинувачувати Україну у бажанні приховати «гомофобний та расистський дух українських націоналістів». З обох боків були створені робочі групи, що стежили та опікувалися цим питанням. Хоча на початковому етапі зовнішньополітичні відомства долучилися до розблокування цього «глухого кута», що живив фейки і постправду російської пропаганди, однак практичну сторону з реалізації заходів з цього з українського боку взяло на себе Міністерство культури та стратегічних комунікацій (така назва існувала на час початку ексгумації). Однак дипломати у цій справі зіграли ключову роль, оскільки міністром тоді був Микола Точицький, кадровий український дипломат, а куратором процесу ексгумації – Андрій Наджос, заступник міністра з питань євроінтеграції, також дипломат із стажем у десятки років. Важливо, що з польського боку як візаві виступав їхній давній знайомий та колега – Павел Коваль, депутат Сейму, уповноважений уряду Польщі з питань відновлення України, співголова польсько-української робочої групи з історичного діалогу. Ексгумація, що проводилася навесні та влітку 2025 року в нині неіснуючому селі Пужники Тернопільської області, стала проривом у відносинах між обома країнами. Багаторічна співпраця польського політика з українськими посадовцями ще раніше, у європейських структурах, що сформувала довіру між керівниками робочих груп на особистісному рівні, допомогла невідкладно розпочати справу ексгумації, провести її першу частину без надмірної політизації та зайвого емоційного фону. Це досягалося збалансованими коментарями, «дипломатичною тишею» та узгодженою взаємодією з медіа обох країн. То ж було обрано інституційний підхід до розв’язання проблеми, що підважує двосторонні відносини та сприяє російській пропаганді роздмухувати емоції навколо пам’яті жертв з обох боків. Очевидним є також і те, що, принаймні, це допомогло уникнути пропагандистського галасу в українських медіа, загалом урівноважити позитивні та негативні оцінки цього делікатного та вкрай болючого питання. Про ефективність такого підходу свідчить і тематичний моніторинг присутності в українських медіа інформації про пошуково-ексгумаційні роботи на території України та Польщі.

Впливові українські медіа («Українська правда», «Європейська правда», національна інформаційна агенція «Укрінформ», регіональні – «Волинь», «Львівський портал» та ін.) з посиланням на медіа Польщі повідомляли, що польська міністерка культури та національної спадщини Ганна Врублевська назвала «завершені ексгумаційні роботи в нині неіснуючому селі Пужники Тернопільської області подією надзвичайної історичної ваги». То ж наратив ефективної спільної роботи над подоланням наслідків історичної трагедії став джерелом позитивних новин та урівноважують контроверсійні повідомлення в інформаційних просторах України та Польщі. Важливим чинником стає особиста участь посадовців двох країн у таких процесах, їхні оцінки політичної ваги двосторонніх рішень та їх реалізації. А також – подальший інституційний розвиток під контролем двох суспільств двосторонніх відносин.

Російські наративи в інформаційному просторі Польщі

            Російська Федерація задовго до повномасштабного вторгнення в Україну розпочала операції інформаційного впливу у Польщі спрямовані на підрив стратегічного партнерства обох держав. Починаючи з 2022 року Росія лише інтенсифікувала дії у цьому напрямку використовуючи пропаганду та дезінформацію. В проведенні когнітивних або інформаційних операцій Росія усе частіше використовує нові медіа та соціальні мережі у поширенні свого наративу.

Аналіз «Антиукраїнська пропаганда» підготовлений Інститутом моніторингу ЗМІ та Товариством «Демагог» показав, що в жовтні 2022 року в соціальних мережах з’явилося понад 39 тисяч антиукраїнських дописів і коментарів польською мовою, а в листопаді тогож року вже понад 73 тисячі (зростання майже на 88%). Найбільше (понад 4 тис.) публікацій було розміщено 17 листопада 2022 року в контексті вибуху ракети в Пшеводові, в результаті якого загинули двоє поляків. Росія зіграла тоді на непорозумінні між Україною та Польщею у вирішенні цього інциденту. Охоплення всіх антиукраїнських публікацій у листопаді сягнуло рівня понад 34 млн потенційних контактів[2]. Навіть у випадку третини користувачів, які реально могли ознайомитися з цим контентом в соціальних мережах може мати загрозливий характер. У вказаний період аж 92% всіх антиукраїнських дописів було опубліковано в Twitter, тоді як у Facebook 5,7% польськомовної пропаганди, а в інших соціальних мережах (Youtube, Instagram і ін.) лише 2,3% всіх антиукраїнських дописів[3]. Схожі результати з’явилися у дослідженні Фонду ім. проф. Броніслава Геремка, Гельсінського Фонду прав людини та «SECURELEX». В аналітичній доповіді зокрема вказується, що початком антиукраїнської кампанії стало масове поширення протягом декількох днів у серпені 2022 р. хештегу #СтопУкраїнізаціїПольщі (#StopUkrainizacjiPolski)[4]. Черговий аналіз «Антиукраїнська пропаганда» проведений у 2024 році зафіксував 326 962 негативних дописів в соціальних мережах про Україну та українців, а оціночна кількість контактів з цими матеріалами становила 32,5 млн (за 4 місяці). Найбільше антиукраїнського контенту (92,2%) було опубліковано на платформі X, 1,1% дописів з’явилося на Facebook, а решта 6,7% дописів – на інших платформах. Між квітнем і липнем 2025 року було виявлено 94 тис. негативних дописів про українців, які базувалися на фальшивих наративах, страху та стереотипах[5]. Експерти констатують, що російська пропаганда майже повністю перемістилася до соціальних мереж та нових медіа.

На думку вищезазначених центрів, найчастіше поширення антиукраїнських настроїв можна було спостерігати на акаунтах Гжегожа Брауна та Конфедерації. У грудні 2022 року в рейтингу акаунтів з найбільшим охопленням у плані поширення антиукраїнських настроїв на Facebook опинилися, зокрема, Національний рух, Конфедерація Польської Корони, симпатики Конфедерації та окремі політики (Кристіан Камінський)[6]. На Facebook найактивніший антиукраїнський акаунт веде Гжегож Браун (охоплення 1 млн контактів). Далі йдуть: Конфедерація Польської Корони (охоплення 432 тис. контактів) та «Українець НЕ є моїм братом» (охоплення 158 тис. контактів). Однак лідером у цьому рейтингу на сайті X був Мартін Деміров (охоплення оцінюється в 2 млн контактів), який представляється як «словак, що мешкає в Банській Бистриці та цікавиться Польщею». Він послідовно прирівнював українців до нацистів і бандерівців – цей наратив є одним з основних стовпів проросійської пропаганди[7].

            В польському інформаційному просторі російська пропаганда регулярно використовує як відомі вже кліше про «українців – бандерівці», чому інколи сприяє непродумана поведінка невеликої частини українських біженців під час футбольних матчів або концертів, та формує нові пов’язані з актуальними проблемами взаємин. Використовуючи стереотипи та страх поляків російська пропаганда поширює чутки про «українізацію Польщі», «привілеї для українців», «невдячність України» та думки про те, що «це не наша війна» і не потрібно допомагати «корумпованій Україні».

Висновки

            В українському інформаційному просторі формуючи наративи пропаганда Російської Федерації традиційно використовує антипольські кліше історичного походження на кшталт «поляки заберуть Львів та анексують Західну Україну» або «поляки зверхньо ставляться до українців» та будуть «ополячувати й окатоличувати» Україну. Крім того поточна тематимка формування негативного образу Польщі вписується в контекст нав’язування українцям антизахідних настроїв пов’язаних зі специфікою російсько-української війни. Польща, як частина західного світу, вже не підтримує Україну у війні з Росією та на шляху до членства в ЄС та НАТО. Нажаль, частина українських політиків не розуміючи польської специфіки відносин двох держав своїми висловлюваннями ускладнює формування стратегічного партнерства. Негативний резонанс в польському суспільстві викликали заява Володимира Зеленського в ООН (19 вересня 2023р.) та виступ Дмитра Кулеби під час форуму «Кампус Польща майбутнього» (28 серпня 2024 р.), які російська пропаганда використала до поширення антиукраїнських наративів.

            В польському інформаційному просторі в процесі формування антиукраїнських наративів пропаганда Російської Федерації використовує як історичні ресентименти, так і поточні моменти війни з Україною та Заходом. Перше російська пропаганда пов’язує з пам’яттю поляків про втрачені Східні Креси та Волинський злочин. Натомість щодо другого пакету наративів можемо констатувати, що Росія вміло використовує чутливі теми внутрішнього життя Польщі, зокрема специфіку парламентських і президентських виборів, та проблеми пов’язані з підтримкою біженців і України. Серед іншого Росія та «корисні ідіоти» вміло зіграли на тому, що президент Кароль Навроцький ветував закон про допомогу громадянам України та погодився на пропозицію Славоміра Менцена (Конфедерація) заблокувати рух України на шляху до НАТО. Абстрахуючи від несприйняття у Польщі Степана Бандери як героя, що є зрозумілим явищем, пропозиція вирішення цього питання президентом на законодавчому рівні, яка вписується в схему російських наративів, залишає бажати кращого.

            В результаті наступу російської пропаганди в українському та польському інформаційному просторі, в основному в соціальних мережах та нових медіа, формуються антиукраїнські та антипольські настрої, а тенденція набирає загрозливого характеру. До прикладу у 2023-2025 рр. погіршилося ставлення поляків до українців, де показник симпатії зменшився з 51% до 30%, а показник антипатії відповідно зріс з 17% до 38% опитаних (CBOS). Ще на початку 2023 року Польща була лідером позитивного ставлення українців до інших держав. Серед респондентів Фонду “Демократичні ініціативи” до Польщі позитивно ставилося 66 %, 22% громадян вказало на нейтральне ставлення і лише 8% на негативне[8]. Натомість у 2025 році до Польщі позитивно ставилося 40,4% українців, а 47,1% скоріше позитивно (Центр Разумкова)[9].

Наведені вище дані соціологічних опитувань засвідчують, що російська пропаганда має негативний вплив на взаємовідносини двох держав та взаємосприйняття поляків та українців. Крім того, можна констатувати факт, що більш негативний вплив вона має у польському суспільстві. Тоді як українська держава та громадяни під час війни виробили більший імунітет та побудували ефективну систему захисту.

Проф. д-р наук Валентин Балук, директор Центру Східної Європи UMCS, Кафедра міжнародної безпеки ISM UMCS. Сфера наукових інтересів – національні проблеми, політичні системи та політика безпеки країн Центральної та Східної Європи. У цій галузі опублікував понад 150 різних наукових та публіцистичних праць.

Проф. д-р Сергій Даниленко, завідувач кафедри міжнародних комунікацій та медіа-технологій комунікації Інституту міжнародних відносин Національного університету імені Тараса Шевченка. Сфера наукових інтересів – питання пам’яті та національної та міжнародної ідентичності, стратегічні комунікації, медіаполітика країн Центральної та Східної Європи, а також пропаганда та дезінформація Російської Федерації. У цій галузі опублікував низку різних наукових праць.

[1] Даниленко С., Убийконь К., Мова ворожнечі у месенджері Telegram та соціальній мережі TikTok: форми прояву під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну / http://regionalstudies.uzhnu.uz.ua/archive/39/5.pdf/; Українські медіа: споживання новин і довіра у 2025 р., https://internews.ua/opportunity/media_trust_consumption_2025

• [2] Raport Demagoga i IMM: Antyukraińska propaganda w mediach społecznościowych, https://www.imm.com.pl/baza-wiedzy/aktualnosci/raport-demagoga-i-imm-antyukrainska-propaganda-w-mediach-spolecznosciowych/

[3] Там же.

[4] A. Tymińska, P. Korpal, M. Sęk, Przyjdą i zabiorą: antyukraińska mowa nienawiści na polskim Twitterze, Warszawa 2023.

[5] Antyukraińska propaganda, Raport IIM i Demagog, kwiecień-lipiec 2025, https://www.imm.com.pl/baza-wiedzy/aktualnosci/94-tys-wpisow-uderzajacych-w-ukraincow-grzegorz-braun-na-niechlubnym-podium-raport-imm-i-demagoga-o-antyukrainskiej-propagandzie/#

• [6] Kto sieje antyukraińską propagandę w mediach społecznościowych?, https://www.lrt.lt/pl/wiadomosci/1261/1921088/kto-?srsltid=AfmBOooBFw6Zka9wdMdIuDugFZ6q48Oe8bM4bXh8xFMpPZhC0_6KRObq

[7] Duży wzrost zasięgu antyukraińskiej propagandy. 85 proc. wpisów w serwisie X, https://www.press.pl/tresc/86090,demagog-i-imm_-duzy-wzrost-zasiegu-antyukrainskiej-propagandy-w-polskim-internecie

[8] Лідером за рівнем позитивного ставлення українців до сусідніх країн є Польща — опитування, https://suspilne.media/648946-liderom-za-rivnem-pozitivnogo-stavlenna-ukrainciv-do-susidnih-krain-e-polsa-opituvanna/

• [9] “Червоні лінії України”: громадська думка і національні переконання (квітень–травень 2025р.),                 https://razumkov.org.ua/napriamky/sotsiologichni-doslidzhennia/chervoni-linii-ukrainy-gromadska-dumka-i-natsionalni-perekonannia-kviten-traven-2025r

Джерело