🕯️Маріуполь пам’ятає! Дмитро Яременко віддав життя за Україну та справедливість

Яременко Дмитро Валерійович «Ілай» – стрілець-санітар 2-го батальйону 12-ої бригади спеціального призначення Національної Гвардії України «Азов» у званні солдата.

☝️Дмитро Яременко народився у Маріуполі. Ріс добрим, веселим, товариським і контактним хлопчиком. Дуже любив тварин, оберігав їх.

🪖Після повномасштабного вторгнення вибратися з Маріуполя йому вдалося не одразу. Вперше Дмитро хотів приєднатися до «Азову» ще в Маріуполі у лютому 2022 року під час вуличних боїв. Проте зрозумів, що тоді їм не стільки допомагав, а скільки відволікав та заважав би. Батько хлопця на момент повномасштабного вторгнення рф знаходився в лавах ЗСУ (21-й батальйон Сармат 56-ої окремої Маріупольської мотопіхотної бригади).

Вибратися з Маріуполя у бік Запоріжжя вдалося у квітні 2022 року. Враховуючи це, 11 клас Дмитро закінчив в школі № 30 міста Львова. Потім, у тому ж році, коли родина переїхала до Вінниці, вступив у Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського на факультет філології й журналістики.

🫡У 2023 році Дмитру виповнилося 18. Він закінчив I курс та надіслав анкету до рекрутингового центру 12-ої бригади спецпризначення «Азов». Вже у серпні поїхав на передову.

«Я буду зневажати себе за те, що у важкий момент не став поруч з тими, хто б'ється за право жити вільно як людина, а не в окупації, як безправна тварина, яку можна безкарно вбити та викинути на смітник», – наголошував Дмитро Яременко.

Часто говорив мамі, що дуже щасливий нарешті опинитися серед своїх. Серед людей з таким самим поглядом. Казав, що дуже хоче сісти на кейс-евак та боїться, що йому не довірять через вік. Втім сильна мотивація і міцний характер своє зробили, і Дмитро став стрільцем-санітаром і все ж сів на кейс-евак.

Хлопець часто надсилав мамі відео з бойовими котами та собаками. Розповідав, що з побратимом з Маріуполя замовили в інтернет-магазині гітару. Безмежно радів, що з’явилася нагода грати у якісь короткі проміжки відпочинку.

Водночас Дмитро дуже хотів продовжувати навчання в університеті. Навіть розпланував, як поєднати свої виїзди і здачу заліків, бо якраз розпочалася сесія.

💔Здати її Дмитро не встиг – 13 листопада 2023 року під час виконання бойового завдання в Серебрянському лісі поблизу села Діброва від прямого влучання російської міни в бліндаж Дмитро загинув. Смерть була миттєвою.

🥀21 листопада 2023 року, у День Гідності та Свободи, Вінниця прощалась з Дмитром. Хлопець був дуже талановитою людиною. Багато грав на гітарі та сам писав музику. Мріяв створити свій гурт. Восени 2021 року записав перший і єдиний кліп (відео-кавер на «Can You Feel My Heart»).

У Дмитра залишилися батьки, бабуся, старший брат і багато друзів та побратимів. «Бо можна віддати землі тіло, але любов до нього та безмежна вдячність – це те, що зі мною назавжди. До останнього дня мого життя», – підкреслила мама захисника Юлія Павлівна.

😢Бабуся ділиться спогадами про розмову з Дмитром: ««У вас воює батько. А ти вчись, станеш журналістом, будеш розповідати про всі важливіші події. Ти зможеш дати користь своїй країні таким шляхом». А він так сумно на мене подивився і сказав: «Бабусю, а хіба ті, що на фронті, не хочуть вчитися і жити у своїх сім’ях?». Мені нічого було відповісти на це, адже він був правий».

Указом Президента України від 23 лютого 2024 року посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

🇺🇦 Вічна пам'ять і слава Героям!

Більше про життя та подвиг Героя – в онлайн Книзі Пам’яті Маріупольського краєзнавчого музею.