Проповідь Преосвященного владики Тараса Сеньківа, Єпископа Стрийського у двадцять шосту неділю по Зісланні Святого Духа, 7 грудня 2025 року, виголошена в часі Архиєрейської Божественної Літургії в храмі святого Миколая у селищі Великий Любінь.

Слава Ісусу Христу! Всечесні отці, дорогі брати і сестри!

Сказав багач: «Душе моя! Маєш добра багато в запасі на багато років! Спочивай собі, їж, пий і веселися! А Бог сказав до нього: Безумний! Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе, а те, що ти зібрав, кому воно буде?»

Воно божевільне… На жаль, такий діагноз може поставити Христос сучасному людству як підсумкову оцінку способу його життя. Але Він таким чином його не осуджує і не принижує. Якщо Божественна педагогіка нераз є твердою, то це для нашого ж блага. Хіба ж не є добром несподівано усвідомити правду, що будуємо своє життя на піску, або зарозуміло прямуємо до безодні?

Хтось звернувся до Ісуса з проханням розв’язати родинний конфлікт відносно спадщини, але Він відмовився. Проте це спонукало Його сказати кілька слів про небезпеку зосередження на майні, та вказати на проблеми, які може спричинити жадібність. Тому розповідає притчу, якою хоче застерегти, на які небезпеки наражається той, хто покладає свою надію на багатство. Її однозначність в природному й зрозумілому зображенні події, а зміст дуже близький нашому особистому досвіду, до якого однак тяжко признаємося.

Як часто всіма силами збираємо для себе, для дітей…але за цим усім наше СЬОГОДНІ є часто без Бога, а наше завтра є якраз у Нього, і від Нього залежить, чи воно буде нашим. Інакше все, що так тяжко збираємо та чим надіємося довго тішитися, ще цієї ночі може залишитися без господаря, а ми будемо бідними, але вже перед Богом. «Отак воно з тим, хто збирає для себе, замість щоб багатіти в Бога.»

Парадокс нашого життя полягає у тому, що ми збагачуємося тільки тоді, коли щось віддаємо зі свого, коли звільняємося від тягарів дочасного. Вода, яка не тече – стає мертвою. Натомість, коли ми є солідарні у добрих починаннях, щедрими до ближніх, зростає не просто наше усвідомлення вартості та змісту життя, але і наша особиста гідність. Тому дарувати в радості та помагати в потребі робить нас подібними до Бога, а наше життя благородним та наповненим мудрістю, багатим на щастя та радість. Або кажучи простіше – стає життям для якого ми створені…щоб «багатіти у Бога»!

Апостол Павло пише Коринтянам: «Кожному дається виявлення Духа на спільну користь. Хто має дар служіння, нехай служить; хто навчання, нехай навчає; хто напоумлення, нехай напоумляє. Хто дає – у простоті; хто головує – дбайливо; хто милосердиться – то з радістю». Те, що ми отримуємо від Бога, дане нам на спільну користь – для служіння іншим.

Згадаймо слова молитви «Отче наш»: «хліб НАШ насущний дай НАМ сьогодні», – не «мені», і не на «завтра»… Людина з вірою у вічне життя розумно дбає про себе в міру необхідності, та живе згідно Божого закону та задля добра ближніх. Служачи іншим ми також реалізуємо себе як особистості суспільно цінні та спадкоємці суспільного блага. Найбільшим даром і найкращою дорогою життя ап. Павло вважає «любов», яка у Новому Завіті – не емоції чи почуття, але служіння…є мистецтвом жити для інших.

Надмірне бажання володіння майном, бажання безпеки та відчуття самодостатності, охоплення жадобою, мертва порожнеча гедонізму та практичний атеїзм – ці характеристики окреслюють не тільки самозакоханого євангельського багача. Ісус назвав його нерозумним не за майно, яким він володів, але за надію, яку той поклав на нього.

На жаль сьогодні це є характеристикою багатьох послідовників Христа. Багач ніби «передчуває» заклик сучасності: «насолоджуйся життям поки існуєш»! В цьому і спочиває божевілля. Засліплення та лицемірство настільки домінують у просякнутій гедонізмом сучасній культурі, що більшість людей навіть не бачать у цьому трагедії.

Тому ця притча є зверненням до всіх. Її зміст – вже не є багаторазово чутою нами банальністю. Христос говорить про душу, яку забере, ставить перед нами останній аргумент, який має спонукати людину переосмислити цінності свого життя – смерть. При тому смерть не означає кінець, але лише початок нової дійсності, у якій неможливо уникнути відповідальності. Після смерті доля кожного не буде визначатися тим у «що» чи «в кого» він на землі вірив та посідав, а об’єктивністю Бога, який «Є» і творить свою дійсність, у якій зможуть перебувати лише ті, хто уподібнився Йому за свого життя.

Як підсумок притча розрізняє два напрямки, в яких може розвиватися життя людини: «бути» та «мати». «Бути» – означає існування людини та відкритість її життя для вічності. «Мати» – посідати все, що дозволяє їй жити своїм способом. Тому є божевіллям перетворювати засоби на мету, а сенс свого буття ототожнювати з їх примноженням. Абсурдність цього є очевидною не тільки через смертельність людини, але й у тому, що вона повинна відповідати перед Богом за своє життя.

Ісус, запитуючи: «Чиє буде те, що ти накопичив?», переходить до іншої дійсності: «Не збирайте скарби на землі, де нищить міль та іржа… а на небі». Тобто, перед Богом йтиметься не про кількість майна, а про якість особистого буття. Той, хто хоче мати – нагромаджує «свої» скарби тут. А той, для кого цінністю є буття, не довіряє його мінливості дочасного, бо вірить, що бути багатим у Бога означає «буття» в повному розумінні цього слова: бути Божим і в Бозі.

Бог сам є нашим неперевершеним скарбом. А «де скарб наш, там буде і серце наше». І тут є виклик для сповнення даного нам Христом послання: «Будьте моїми свідками». Якщо кожен з нас буттєво не усвідомить і не житиме згідно мудрості Христових слів, то світу, у якому живемо, буде тяжко повірити у силу Божого Слова, яке повертає мертвих до життя… Амінь. Слава Ісусу Христу!

Джерело