Олексій Лях-Породько

 

Українські олімпійські традиції, на відміну від інших, сягають сивої давнини (вся Давньогрецька олімпійська культура та міфологія була поширена у Північному Причорномор’ї України ще до нашої ери, а деякі грецькі легендарні герої та напівбоги мають українське походження, і таке припущення не безпідставне). Українці долучилися й до відродження сучасного олімпійського руху: Олексій Бутовський – член Міжнародного олімпійського комітету з 1894 року, Микола Ріттер – учасник Ігор І Олімпіади 1896 року, тощо.

У час, коли геополітична ситуація не сприяла державотворенню України – наші країни-сусіди (Австро-Угорська та російська імперії, срср, Польща, Румунія, Чехословаччина) розшматовували Україну – українські спортсмени змушені були виступати за збірні чужих держав.

Враховуючи несприятливі політичні, військові, економічні, соціальні умови у рідному краї, українська еміграція значною мірою поширювалась на США та Канаду. Тривалий час проживання та інтеграція українців у повсякденне життя нових країн сприяли їхній адаптації, і як наслідок – успішності.

У спорті українці завжди дивували, сьогодні вражають і будуть дивувати. Їхні здобутки унікальні й фантастичні. Зокрема, у плаванні американські спортсмени, які мають український родовід, досягнули Олімпу.

Для прикладу наведу історії декількох постатей, які виступали за збірну США з плавання в Олімпійських іграх.

1928 року Ігри ІХ Олімпіади відбулись в Амстердамі (Нідерланди). У збірній США виступав Джордж Гарольд Кояк або Юрко Коцай (George Harold Kojac). Юрко Коцай у змаганнях в Амстердамі спочатку став олімпійським чемпіоном у складі збірної, перемігши в естафеті 4 по 200 м вільним стилем з результатом 9:36.2, встановивши світовий рекорд. Потім вдруге здобув золоту олімпійську медаль, перемігши у запливі 100 м на спині, знову встановивши світовий рекорд (1:08.2). Був близький до олімпійського п’єдесталу втретє, однак у фінальному запливі на 100 м вільним стилем посів четверте місце.

З надзвичайною повагою відгукувались про Коцая його суперники. Наприклад, угорський плавець д-р Барані згадував Амстердам: “Коцай виглядав як “дитина-велетень”, а в воді мов “божок”. Коцай – це своєрідний спортовець-романтик. Коцая не можна перемогти в плаванні горілиць”. Він же ж пояснював одну-однісіньку перемогу над Юрком ось як: “сталося це тому, що, мабуть, Коцай був дуже перемучений, бо потім переміг його в Будапешті, а в Відні заімпонував своєю скорістю всім присутнім”.

Юрко Коцай мав бути учасником Ігри Х Олімпіади 1932 року в Лос-Анджелесі (США), проте навчання завадило цьому. Однак нічого не перешкоджало Юркові пам’ятати й шанувати свій український родовід. Наприклад, 1938 року, коли баскетбольна дружина при православній церкві св. Марії в Бриджпорті виграла першу нагороду на турнірі цілого штату між церковних спортових ліг, Юрко Коцай був серед почесних гостей, які нагороджували переможців.

1936 року Ігри ХІ Олімпіади відбулись у Берліні (Німеччина). У збірній США виступав Петер Фік (Peter Joseph Fick). Петро Фік фінішував шостим у фіналі змагань на 100 метрів вільним стилем. Хоча його вважали фаворитом змагань, бо мав рекорд світу.

 

1992 року Ігри ХХV Олімпіади відбулись у Барселоні (Іспанія). У збірній США виступав Рон Карнаух (Ronald Daniel Karnaugh). Беручи участь у передолімпійських змаганнях, Рон продемонстрував блискучий результат. Він був одним із головних претендентів на олімпійську нагороду на дистанції 200 м комплексним плаванням. Однак трапилася подія, яку ніхто не міг передбачити. Направду її ніхто не очікував. Помер батько Рона. Це сильно вплинуло на спортсмена, але не зламало.

У 2000 та 2004 роках Олімпійські ігри відбулись у Сіднеї (Австралія) та Афінах (Греція). У збірній США виступав Леонід Крайзельбург або Ленні Крайзельбург (Lenny Krayzelburg). Участь у цих Іграх принесла Леоніду успіх та визнання, а ще чотири золоті олімпійські нагороди!

Помітною була участь українців в олімпійській збірній США з гандболу на Іграх 1996 року, які відбулись в Атланті. Одразу двоє американців з українським корінням були у національній команді. Тренер – Річард Олексик (Rick Oleksyk) та гравець, воротар – Яро Дахнівський (Yaro Dachniwsky). Річард згадував: “Я побачив, що бути тренером і гравцем – не є краще для команди. Через це я погодився бути лише головним тренером команди і відступити від функцій гравця. Бо поєднувати дві посади та амплуа лише шкодить. Пам’ятаю, що були думки експертів про те, що США далеко не зайдуть, переді мною у команди були тренери-іноземці, з якими не було досягнень у команді. Я бачив у попередніх тренерів, коли ще був гравцем, хибну методику, яка не давала успіху й прогресу. Тож я вирішив змінити методику, думку, ментальність гравців, щоб покращити технічну, психологічну й теоретичну підготовку гравців, бути кращими, швидшими, майстернішими за суперників. У ті роки США у світовому рейтингу була номер 40. Завдяки моїм змінам збірна США піднялась у рейтингу на 9 позицію”.

Яро Дахнівський про Олімпійські ігри 1996 року згадував: “У той момент, як я був на стадіоні у перший день, як була церемонія відкриття Ігор, я подумав, що одного дня багато років перед цим, майже двадцять літ назад, говорив приятелю, що я буду на Олімпіаді, і це здійснилося. У моменті, коли ми готувались вийти на стадіон, де були тисячі глядачів, ми мали пару годин, і за ці години я згадував своє життя до цього історичного моменту. Для мене грати та змагатися в Олімпійських іграх – це дуже важлива подія, а особливо згадується, як ми командою останніми заходили на олімпійський стадіон в Атланті. Це були Ігри у США і цілий стадіон, коли ми вийшли, вибухнув оплесками, вітаннями, емоціями”.

В Іграх в Атланті брали участь ще декілька американців з українським походженням: Тарас Ліскевич (Terry Liskevych) – тренер жіночої збірної США з волейболу, Кріс Снітко (Chris Snitko) – воротар національної збірної США з футболу, Симон Гершон (Simon Gershon) – тренер збірної США з фехтування.

Українському олімпійському спорту в діаспорі є ким і чим пишатися. Бо ж традиції маємо давні й помітні. До прикладу, візьмемо веслування на байдарках і каное. У цьому виді спорту українська діаспора досягнула високих результатів, які не варто забувати.

Впродовж десятків років панування комуністичної ідеології в українському спорті про звитяги українців за кордоном практично не було ніякої інформації. На жаль, щось подібне, схоже на забудькуватість або ж не бажання побачити давнішу українську олімпійську історію, є й зараз.

1936 року Ігри ХІ Олімпіади відбулись у Берліні (Німеччина). У збірній США з веслувального спорту (байдарка і каное) виступав Джон Лисак (John Lysak). Хоча здобути олімпійської нагороди він не зумів (7 місце), але спогади його унікальні.

В одному з інтерв’ю Джон Лисак згадував: “Я бачив, як це сталося: гітлер зійшов зі свого місця для участі в церемонії після того, як Оуенс виграв першу зі своїх чотирьох золотих медалей. Але після того, як гітлер тепло привітав німецьких спортсменів, він проігнорував афроамериканця, який був найкращим бігуном на планеті. Згодом я опинився на тому ж кораблі назад до Сполучених Штатів, що й Оуенс. Я запитав його про це. Він сказав мені, що зневажливе ставлення не зачепило його почуттів, тому що як темношкірий чоловік звик до цього”.

Напевно, не тільки ці спогади є цікавими, вражає доля та життєвий шлях Джона та його молодшого брата Стіва (Steven Lysak або ж Stephen John Lysak), які мають український родовід. Не буду зараз тут переповідати їхньої біографії, бо вона є в мережі.

1948 року Ігри XIV Олімпіади відбулись у Лондоні (Велика Британія). У збірній США з веслувального спорту (байдарка і каное) виступав Стів Лисак. Він досягнув неймовірних результатів – золота та срібна медалі!

1952 року Ігри XV Олімпіади відбулись у Гельсінкі (Фінляндія). У збірній США з веслувального спорту (байдарка і каное) виступав Павло Бохневич (Paul Bochnewich).

Часопис “Свобода” у статті “Українець з Йонкерс поїхав на Олімпіяду” писав: “П. Павло Бохневич, син Івана Бохневнча з Йонкерс. Н. Й. буде репрезентувати Злучені Держави на Олімпійських Ігрищах у Фінляндії”.

Павло Бохневич не здобув олімпійських медалей у змаганнях (він посів 14 місце). Однак цьому є пояснення. У листі до свого друга Стіва Лисака він пояснював свій невдалий виступ такими факторами: характер води; місце перегонів; несприятлива атмосфера (у перші дні змагань радянський моторний човен спостерігав та переслідував американських спортсменів).

Знаменито, що в Олімпійських іграх 1956 та 1960 років у збірній США брав участь Джон Пагкос (John Pagkos). Виявляється, він був племінником Павла Бохневича.

До речі у цьому виді спорту українці мали успіхи, презентуючи й інші країни. У збірній Чехословаччині в Олімпійських іграх 1936 року виступав Володимир Сироватка (Vladimіr Syrovаtka). Він здобув золоту медаль! У збірній Румунії в Олімпійських іграх 1976 року виступав Іван Хараламбій (Іvan Charalambij). Він попросив політичного притулку в Канаді.

Значного успіху українці в діаспорі досягнули у важкій атлетиці. “Ukrainian makes U.S. Olympic team”, “For young Ukrainian weightlifter, Olympics were a moving experience”, “Weightlifter wins gold” – ось такими заголовками рясніла преса в США. Це писали про феноменального молодого спортсмена Арона Крицького (Arn Kritsky), який має українське коріння.

Арон Крицький отримав унікальні досягнення у важкій атлетиці: виграв чемпіонат США 1985 року, Кубок Америки 1983-84 років і Олімпійський фестиваль США 1985-86 років. На Національних змаганнях США здобув срібні медалі в 1986, 1987 і 1990 роках, й бронзові медалі у 1988 і 1996 роках. Крицький брав участь в Олімпійських іграх 1984 і 1988 років.

Направду український ген сили й незламності немає кордонів й часу! Батько Арона, Павло Крицький – українець, а мама Ліліан – норвежка. Вони були членами Українського Народного Союзу.

Українські важкоатлети не змогли брати участі в Олімпійських іграх 1984 року в Лос-Анджелесі, бо диктаторська комуністична влада бойкотувала їх. Однак українські богатирі мали змогу презентувати інші країни, наприклад США. Цитую з перекладом часопис “Ukrainian Weekly”: “У той час, як надії багатьох українських спортсменів в СРСР зникли, коли Радянський Союз минулої весни оголосив про своє рішення відмовитися від Олімпійських ігор, одна українська надія почала збирати речі до сумки для поїздки в Лос-Анджелес цим літом”.

Щодо відсутності провідних спортсменів з країн “соціалістичного блоку”, вважаймо українських атлетів, Арон Крицький говорив: “Чесно кажучи, вони домінують, без сумніву. Я можу сказати, що не можу конкурувати з будь-яким із тих спортсменів, принаймні не зараз. Але їхня присутність посилила б конкуренцію. Мені шкода цих спортсменів, які так важко працювали для того, щоб мати шанс. Мені шкода інших спортсменів, які є в їхній ситуації і не мають можливості також виступити. Але тільки тому, що ви не перемогли кращих у світі – не означає для вас, що слід припинити прагнення вдосконалення себе, потрібно працювати й далі над своїми цілями”.

Окрім систематичних тренувань з важкої атлетики, Арон займався ще й баскетболом, бігом та аеробікою: “Будь-що, щоб залишитися у формі”. Важкою атлетикою він захопився тому, що зрозумів, що для американського футболу він замалий зростом. Направду навіть, коли Арон займався футболом, він ніколи не полишав думок про важку атлетику:  “Я не знаю, як би це було, щоб не піднімати вагу. Більшу частину свого дорослого життя займався підйомом “заліза”. Це було такою значною частиною мого повсякденного життя, я не знаю, що було б, якби не було у моєму житті важкої атлетики”.

Нам є ким і чим пишатися!

  

Джерело