Один чоловік справив велику вечерю й запросив багатьох.

Лк 14,16–24

Коли в кінці року чуємо в Євангелії притчу про велику вечерю – це знак того, що наближаємося до великої події – народження Ісуса Христа. Ця притча звертає наш погляд до Вифлеєму, духовно приготовляє на прихід Божого Сина на землю, до здійснення Божої таємниці спасіння людини.

Різдво Ісуса відкриває нам глибше значення духовного життя як Божу, духовну родину, спільноту людини з Богом.

Якщо глянемо на звичайну сім’ю, то вона щаслива, коли в ній є добрі стосунки між татом і мамою, батьками й дітьми, братами та сестрами: любов, єдність, взаєморозуміння, повага й пошана. Тобто добре ставлення один до одного. Із цього випливають плоди сімейного щастя: мир і радість у домі.

Подібно плоди побожності християнина залежать від її розуміння, ставлення до обов’язків. До проявів духовного життя може бути потрійний підхід: обов’язок, традиція та особиста потреба.

Коли духовне життя проявляється у вигляді обов’язків: молитва, Служба Божа й Святі Тайни, то людина й Бог є далекими, чужими особами, не відчувають, не переживають потребу один одного. Мета такої побожності – захистити себе від страху через вплив на людину будь-якого зла.

Другий підхід до духовного життя – це релігійна традиція. Особа молиться, відвідує богослужіння і Святі Тайни, наслідуючи приклад батьків чи знайомих, бо інші так роблять, такий є спосіб життя. Тут людина переживає зв'язок із Богом у вигляді певних людських чи духовних потреб. Христос є для неї лише джерелом земних або духовних дарів.

Третій, глибший підхід до духовного життя, – це особиста потреба Бога. Людина сприймає Христа як найбільший скарб для себе, основу життя й джерело добра. Мета такої побожності – єдність із Богом, міцний зв'язок віри, надії та любові. Тут людина розуміє, що всяке добро є плодом не лише молитви, а її єдності з Богом. Чим сильніший зв’язок з Ісусом, тим більша певність отримати потрібні дари. У цьому прояві побожності людиною керує дух любові до Бога. Бо саме любов створює найміцнішу єдність з Ісусом, дає найбільше сили здобувати добро й перемагати зло.

Христос, навчаючи, об’явив правду, що Бог є нашим Батьком, а ми Його любими дітьми. Духовне життя, побудоване на дусі любові, допомагає бачити, сприймати Бога своїм духовним батьком, а себе – Його сином чи дочкою, довіряти Його любові. Тому людина старається добре виконувати свої обов’язки, бо в них проявляє свою любов до Господа. А також уникає гріхів, бо вони руйнують її зв'язок любові з Ісусом, позбавляють Його помочі й опіки. Хто добре виконує обов’язки духовного життя, той проявляє любов і повагу до Бога, у житті панує спокій і радість. Хто недбало ставиться до духовного життя, то не проявляє любові й пошани до Господа, не має спокою і радості, щастя в житті.

Стараймося дбати про глибоке духовне життя, щиру любов до Бога.

Тоді зможемо завжди відчувати любов Ісуса до нас, присутність, поміч і опіку. Життя наповниться спокоєм і радістю. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист

Джерело