2025 рік — ювілейний для всієї Католицької Церкви і особливо важливий для УГКЦ на Прикарпатті.

Цьогоріч ми вшановуємо 160-річчя від дня народження Митрополита Андрея Шептицького — Мойсея українського духу, чиє єпископське служіння розпочалося саме у Станиславові. Хоч його перебування тут тривало лише один рік, він встиг започаткувати реформи, які визначили розвиток Єпархії на десятиліття вперед.

Також 28 грудня минає 80 років від смерті блаженного священномученика Григорія Хомишина, Єпископа, який найдовше очолював Станиславівську катедру і став символом незламності та вірності Церкви в непрості історичні періоди двох світових війн та переслідування Церкви.

У цьому контексті Івано-Франківська Архієпархія і Митрополія сьогодні, 13 грудня, відзначає 14-ту річницю свого проголошення, поєднуючи її зі 140-річчям заснування Станиславівської Єпархії, яке ми відзначали 25 березня цього року.

Це не просто ювілейні дати — це історія спадкоємності, коли дух і служіння минулого переходять у сучасне життя Церкви.

Саме слово “Митрополія” походить із грецької мови: μήτηρ (мете́р) — “мати” та πόλις (по́ліс) — “місто”. Таким чином, Митрополія означала “материнське місто” або центр певної області. Витоки цього терміну та функції митрополії тісно пов’язані з адміністративним поділом Римської імперії, де великі міста були адміністративними та культурними центрами. У цих містах зазвичай знаходилися єпископські кафедри. Єпископ таких міст, як правило, мав вищий авторитет серед інших єпископів у регіоні, яких обʼєднував в спільний духовний і адміністративний центр.

На українських землях митрополичий устрій бере свій початок від Києва, 988 року, з самого моменту хрещення Київської Русі князем Володимиром Великим, проходить через Берестейську унію, відновлюється у Галичині у 1807 році та народжує Станиславівську Єпархію 1885 року — нинішню Івано-Франківську Архієпархію та нову Митрополію. Тож ці дати — це не просто історія для підручників — це доказ живої тяглості нашої Церкви, здатної долати епохальні злами.

Станиславівська Єпархія виникла як відповідь на пасторальні потреби Греко-Католицької Церкви в Галичині, де австрійська влада, на відміну від російської імперії, сприяла розвитку Унійної Церкви, забезпечувала права, освіту для духовенства та участь у суспільному житті. Ідея створення нової Єпархії визрівала з кінця XVIII століття і остаточно була реалізована після багаторічних клопотань.

Папа Лев XIII 25 березня 1885 року буллою «В цілому Господньому стаді»створив Станиславівську Єпархію, окреслив її територію та проголосив катедральним собором церкву Воскресіння Господнього, заклавши новий центр церковного та культурного життя Прикарпаття. 

Єпархія від самого заснування 1885 року отримала провідників, які заклали фундамент її розвитку.

Єпископ Юліан Пелеш (1885–1891) — організував капітулу, консисторію, церковний суд, запровадив «Вістник» і «Шематизм», оновив мережу деканатів, посилив катехизацію та відстоював права українців у Галицькому сеймі.

Єпископ Юліан Куїловський (1891–1899) — розвивав моральне й культурне виховання, підтримував церковні братства, поширював католицькі видання та забезпечував участь єпархії у великих ювілеях — Папи Лева XIII, Кирила і Мефодія, Берестейської унії.

Єпископ Андрей Шептицький (1899–1900) — навіть за такий короткий час встиг зробити надзвичайно багато. Він розпочав регулярні візитації у найвіддаленіші куточки Прикарпаття, став об’єднавчим голосом для різних верств населення та закликав селян до кооперації, подбав про землю для семінарії та подарував місту велику бібліотеку. Саме він заклав підвалини модернізації управління єпархією і став провісником глибоких змін у всій Греко-Католицькій Церкві.

Єпископ Григорій Хомишин (1904–1945) — найдовше очолював Станиславівську Єпархію, який провів її через дві світові війни, продовжив справу заснування семінарії, створив церковні товариства та активно працював над вихованням священників. Активно розвивав церковні та культурно-просвітницькі ЗМІ, заснував газету «Нова Зоря», якій в 2026 році виповнюється 100 років. Підтримав ЗУНР і в міжвоєнний час укріплював роль Церкви в суспільстві. 

Владика Григорій Хомишин, загинув у грудні 1945 року в радянській тюрмі після тривалих переслідувань і жорстокого поводження за свою незламну вірність Церкві. Місце його поховання досі невідоме, а у 2001 році Святий Іван Павло ІІ проголосив його блаженним.

Після ліквідації УГКЦ радянською владою у 1946 році Станиславівська Єпархія перейшла у підпілля. 

Після арешту Єпископа Григорія Хомишина (1904–1945) його наступником став Єпископ Симеон Лукач (1946–1964) — незламний владика, таємно висвячений Григорієм Хомишиним. Після ліквідації УГКЦ радянською владою став одним із головних душпастирів підпілля, підтримував священників і вірних у часи переслідувань та залишив приклад смиренної і витривалої віри. Зазнав численних репресій та увʼязнення. У червні 2001 року Святий Іван Павло ІІ проголосив єпископа Симеона Лукача блаженним.

Єпископ Іван Слезюк (1946–1973) — підпільний Єпископ, який після кожного арешту і тортур повертався до служіння немовби нічого і не було. Він організовував таємне життя спільнот, дбав про формацію духовенства і став символом пастирської вірності, що не згасає ні під тиском, ні в умовах постійної небезпеки. У червні 2001 року Святий Іван Павло ІІ проголосив Єпископа Івана Слезюка блаженним.

Єпископ Софрон Дмитерко (1964–1997) — провідник відродження УГКЦ. Багаторічний підпільний Єпископ, який після легалізації Церкви очолив Івано-Франківську Єпархію, відновив структури, повертав храми, розвивав духовну освіту та супроводжував громаду в час її нового становлення.

Ці ісповідники віри стали духовним ДНК Митрополії, символом стійкості, мудрості та вірності навіть у найтемніші часи.

13 грудня 2011 року Івано-Франківська Єпархія отримала статус Митрополії. Це стало не початком, а поверненням повноти традиції, перерваної репресіями ХХ століття. Новостворена митрополія об’єднала Івано-Франківську Архієпархію, Коломийську та Чернівецьку Єпархії.

Сучасні Митрополії УГКЦ, яких є вісім, сприяють ефективному управлінню та душпастирській діяльності в різних регіонах і за кордоном. Вони допомагають Церкві зберігати духовну спадщину та відповідати на сучасні виклики, такі як еміграція, секуляризація та війна в Україні.

Провід Митрополита Володимира Війтишина Івано-Франківською Архієпархією та Митрополією, який перейняв служіння від Владики Софрона Мудрого — мудрого богослова й будівничого відродженої на той час Єпархії, масштабно розвинув церковне життя у сферах повернення, реставрації та побудови нових церковних споруд, розвитку освіти, формації, соціального служіння, зокрема у сфері охорони здоровʼя і волонтерського руху, а також розвитку церковних мас-медіа, зберігаючи баланс між традицією та сучасністю. На сьогоднішній день Івано-Франківська Митрополія об’єднує понад 700 священників, готових ревно служити потребам вірних.

Ювілеї 140 років Єпархії і 14 років Митрополії нагадують: Церква стоїть на плечах минулого і будується руками сьогоднішніх провідників та вірних. Ми — спадкоємці Хомишина, Лукача, Слезюка, учні Шептицького, діти підпільної Церкви, будівничі завтрашнього дня. Тож ювілеї запрошують нас до молитви та дії, бути тихими в молитві і активними будівничими нашої Церкви.

Молитва за Митрополію

Господи Ісусе Христе, добрий Пастирю, благослови Івано-Франківську Митрополію — її архієреїв, священників, монахів і монахинь, усіх вірних. Дай нам мудрість продовжувати шлях мучеників і праведників. Укріпи наші школи, катехитичні програми, соціальні служіння та всі справи, в яких народжується Твоє світло. Захисти наш народ, даруй Україні мир і благослови наш край. Амінь.

о. Іван Стефурак,

керівник Департаменту інформації Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ 

Джерело