Релокація як виклик і ресурс: що сьогодні формує майбутнє Луганщини

16 грудня в Києві відбулася конференція «Що допомагає Луганщині в релокації: стійкість, консолідація, відновлення». Захід об’єднав представників державної влади, парламенту, громадського сектору, міжнародних партнерів, науки й культури – усіх, для кого Луганщина є не лише територією на мапі…

Серед ключових спікерів: народна депутатка України Таміла Ташева, народний депутат України Віталій Безгін, директор програми «Демократія і належне врядування» Міжнародного фонду «Відродження» Олексій Орловський, голова Правління
ГО «Громадська ініціатива Луганщини» Тетяна Киріллова.

Під час конференції відбулася відверта розмова про те, як існує регіон, більша частина якого перебуває під тимчасовою окупацією, але який не припиняє працювати, здійснювати управління та відстоювати своє місце в державній політиці.

Визначеність, за яку доводиться боротися

Ключовою темою першої панельної дискусії стало стратегічне бачення ролі Луганщини під час і після деокупації. Під час виступу окреслив головну проблему, з якою щодня стикаються тимчасово окуповані регіони, – хронічну управлінську та комунікаційну невизначеність.

Фактично щодня ми змушені виборювати визначеність – у повноваженнях, у ролях, у розумінні того, де і як ми можемо бути корисними. Це непростий процес. Він відбувається на різних рівнях – у спілкуванні з народними депутатами, з центральними органами виконавчої влади, з партнерами.

Область регулярно залучають до координаційних нарад щодо прифронтових територій. Водночас проблеми таких регіонів суттєво відрізняються, і в загальному порядку денному голос окремих областей часто губиться.

Постійного системного майданчика, де ці питання можна було б обговорювати фахово, й регулярно, по суті, не існує.

Адміністрації без території – але не без відповідальності

Окремо зупинився на функціонуванні обласних військових адміністрацій на тимчасово окупованих територіях. У суспільстві досі не сформоване повне розуміння того, як можуть працювати адміністрації без фактичного контролю над територією.

Багато людей не знає, як можуть існувати такі адміністрації. Хтось не вірить у деокупацію. Хтось не відчуває прямого зв’язку між владою і переміщеними людьми. При цьому у публічному просторі майже ніхто не говорить про позитивні результати роботи.

В інформаційне поле найчастіше потрапляє критика, тоді як щоденна системна робота залишається невидимою.

Майже ніхто не напише в соцмережах, що, умовно, Сіверськодонецька військова адміністрація забезпечила соціальні потреби п’яти тисяч внутрішньо переміщених осіб. Але саме ця складна і часто непомітна робота і є нашим реальним змістом.

Чого може втратити держава

Окреслив ризики публічних дискусій про можливу ліквідацію адміністрацій, які представляють тимчасово окуповані регіони.

Давайте чесно відповімо: що втратить Україна, якщо таких адміністрацій не стане? Ми фактично ставимо крапку і в управлінській присутності держави, і в перспективі реінтеграції цих територій.

Це питання не політичне, а стратегічне, і воно безпосередньо стосується майбутнього України як цілісної держави.

Читати повністю тут.