Молитва лине над усією Україною – від теплих рідних осель до притулків біженців та окопів на Сході і Півдні.

Мільйони українців знову шукають у небі першу зірку, яка сповістить про настання найвеличнішого Свята – Різдва Христового.

На жаль, не кожна луганська родина збереться за різдвяним столом. І навіть сучасні технології не зможуть усіх об’єднати, адже тисячі наших хлопців і дівчат зустрінуть свято в окопах.

Проте, куди б не закинула нас війна, які б випробування не послала нам доля, усі ми будемо звертатися до Бога з єдиним проханням про повернення миру на нашу землю.

Щоб діти не відправляли подарунки на фронт, а матері та дружини дивились у рідні очі не через екрани телефонів.

Щоб радіти не смс-повідомленням, а поцілункам та обіймам.

Щоб із гучномовців радісно й дзвінко звучали колядки та вітання, а не страшні слова: «Громадяни, повітряна тривога!»

Знаю, кожний з вас просить Божої ласки, але захисту чекає тільки від ЗСУ!

Усе буде добре! Адже ворогу не вигадати такого безпілотника чи балістичної ракети, щоб знищити у небі нашу зірку надії!

Так, наступний рік також обіцяє бути складним, проте він буде присвячений новим проєктам розбудови наших громад, посиленню нашої згуртованості та підтримці кожного, хто залишається з Луганщиною!

Навіть у таку напружену та небезпечну годину я бажаю вам, шановні земляки, віри у невідворотну Перемогу наших бійців, Божого прощення, любові, а також сімейного затишку.

Христос рождається! Славімо його!