Проповідь Преосвященного владики Тараса, єпарха Стрийського у день свята св. первомученика і архидиякона Стефана, 27 грудня 2025 року в часі Архиєрейської Божественної Літургії в каплиці Катедрального храму зіслання Святого Духа і святого апостола Якова в м. Стрию.

Христос рождається!

Всечесні отці, дорогі у Христі брати і сестри!

Боже слово росло та множилось число учнів у Єрусалимі вельми, і велика сила священиків були слухняні вірі. Стефан же, повний благодаті й сили, творив чуда й великі знаки в народі. І встали деякі з синагоги і сперечалися із Стефаном, але не могли встоятися супроти мудрості й духа, що ним говорив. Тоді вони підмовили людей, щоб сказали: «Ми чули, як він говорив образливі слова проти Мойсея та проти Бога». І підбурили народ, старших та книжників і, наскочивши, схопили і привели його в синедріон. Там вони поставили свідків, які говорили: «Ми чули, як він говорив, що Ісус, отой Назарянин, зруйнує це місце й переінакшить звичаї, які Мойсей був передав нам». І коли всі, що засідали в синедріоні, пильно дивилися на нього, бачили його обличчя, немов обличчя ангела.

«Іди за мною», почув юнак Стефан Божий голос через апостольський вибір, і пішов за Христом у боротьбу проти сил темряви, проти засліплення впертою невірою. Він свідчив про Нього своїм словом і своєю кров’ю, бо пішов за Ним у Дусі Його любові, яка перемагає гріх, але любить грішника.

Вирок синедріону був негайний і однозначний… Коли Стефана каменували, він звів очі до неба і молився за своїх мучителів. В такій ситуації інший забуває про тих, що йому найдорожчі, а цей молився за своїх ворогів! Він молився за своїх убивців, і тою молитвою приніс Богу більшу жертву, ніж самою смертю. Стефан, ревний учень та мученик крові, який першим прийняв мученицьку смерть за Спасителя та переступив через поріг смерті назустріч прославленому Христу. Якщо мученики можуть чимсь відрізнятися між собою, то найзнаменитіший буде той, хто перший віддав своє життя за Христа.

Якийсь відомий але маловірний вчений сказав: «Я зрозумів, за що люди люблять Різдво. Дитина нікого не налякає, так що це лише радісна подія, яка нічого не означає!» Але невід’ємною частиною різдвяної історії є якраз те, що Цар Ірод почув пророцтво про народження дитини, якій належить стати царем світу. І це новонароджене дитя Ісус здалося йому настільки небезпечним, що рішив позбутися Його. Ірод Великий був здатен убити будь-яку людину, якщо на неї падала підозра в змові проти нього. Помираючи, Ірод наказав вирізати найзнатніших жителів Єрихону, щоб городяни ридали на його похоронах. Цей Ірод і оком не моргнув, віддавши наказ про вбивство немовлят тільки тому, що один з них міг стати претендентом на його престол. Його параноя росла пропорційно росту його влади, як і у всіх диктаторів усі часів.

Послідовники Ісуса незабаром піддадуться переслідуванням як люди небезпечні для встановленого в імперії порядку. Із самого народження Ісус являв небезпеку для тих, чиї політичні ігри у майбутньому Він міг розладнати, і тінь Хреста вже від народження лежала на Ньому. Ангели попередили Йосифа, який ледве встиг втекти з Вифлеєму з Марією і маленьким Ісусом.

Ісус народився під час горя, протиріч, жорстокості і страху. За радісним різдвяним настроєм скрита інша дійсність. Перш ніж Цар Світу навчився ходити і говорити, він був бездомним вигнанцем, що переслідувався владою Але навіть коли становище здавалося безнадійним, Ісус є саме тим, про Кого говорилося у Священному Писанні юдеїв.

Такою була доля Спасителя, з якою Він почав спасіння обраного народу і всього людства. Він дарував нам відчуття Божої присутності в історії щоб ми бачили правду дійсності власними очима. А дійсність рідко співпадає з нашими бажаннями. Не можна жити в комфорті, коли довкола нужда, не можна вести безтурботне життя, коли наш народ страждає від жорстокості та небезпек війни з московським агресором. Якщо віримо, що Ісус є нашим Еммануїлом, «Бог з нами», то Він має бути з нами скрізь, де ми страждаємо від болю. Тому коли нас переймає страх за себе і ми тікаємо від викликів жорстокої дійсності, коли всіма силами рятуємося коштом життя інших, то від таїнства Різдва нам залишається лиш святковий стіл. Чи надовго???

Однак якщо ми скажемо з вірою, з рішучою, тверезою і, понад усе, сміливою вірою, що Різдво для нас є таємницею Божої вірності та любові, то стверджуємо: у світ і в наше життя увійшла подія, яка змінила все, що ми називаємо світом і нашим життям. Нашу ніч, жахливу, холодну і пусту ніч, коли тіло і дух очікують замерзання, ця подія привела до Різдва, до святої ночі. Бо Господь тут. Господь творіння і нашого життя. Він вже не дивиться лише зі своєї вічності на постійні зміни нашого життя, яке невблаганно минає. Вічність стала часом, Божий Син став людиною, вічна мудрість світу, всеосяжна цілеспрямованість всієї дійсності стала тілом.

Тим, що сам Бог став людиною, час і життя людини перетворилися. Від тепер цей світ і долі людей у ньому, безпосередньо стосуються Його. Тепер світ є не тільки Його творінням, але й частиною Його самого. Тепер Він не тільки спостерігає за його ходом, тепер сам бере в ньому участь, тепер Він існує з ним, як і ми існуємо з Ним. Відтоді Він є нашою долею, нашою земною радістю і нашими власними випробуваннями. Тепер нам не потрібно більше шукати Його в нескінченності небес, в яких повністю губляться наш дух і наше серце. Тепер Він сам на нашій землі, на якій Йому не ведеться краще, ніж нам, і Йому не було надано жодних особливих привілеїв, а лише доля всіх нас: голод, втома, ворожість, страх смерті і вмирання. Найменш імовірною, але найвищою правдою є те, що нескінченність Божа прийняла людську обмеженість, що життя прийняло смерть. Але тільки ця правда – це темне світло віри – освітлює наші ночі, тільки вона створює для нас святу мить Різдва. Амінь.

Джерело