#фото_тижня

Живі. Не голодні. В теплі. Це були головні слова, які понад три доби летіли з Вишгорода в усі куточки країни.

Після чергової атаки росії місто опинилося в крижаній пастці: без світла й тепла, у темряві. Спершу люди чекали, що все минеться. Та з кожною годиною стіни квартир холоднішали, а надія танула разом із зарядом телефонів. І тоді з’явилися ті, хто став світлом.

Рятувальники розгорнули Пункти незламності — більше, ніж намети з генераторами. Місця, де людське тепло перемагало ракети, де не було «своїх» і «чужих». Рятувальники та психологи ДСНС наливали гарячий чай, допомагали зарядити телефони, щоб почути рідних, і просто були поруч.

Життя тривало: діти малювали, батьки видихали, літні люди гріли руки об кружки. Домашні улюбленці дрімали біля ніг, відчуваючи безпеку.

Тут говорили про майбутнє, грали в шахи, ділилися печивом і мовчали разом. Це була тиха, незламна єдність.

Вишгород вистояв не лише завдяки генераторам. Він вистояв, бо рятувальники дали людям головне відчуття: «Ви не самі».