4 січня 2026 року, у Неділю перед Богоявленням, в архикатедральному соборі Святого Юра владика Володимир виголосив проповідь на євангельський уривок з Євангелія від Марка (Мр 1,1–8).

Роздумуючи над постаттю Івана Хрестителя та очікуванням приходу Спасителя, владика звернув увагу на тему внутрішньої готовності людини до зустрічі з Богом, значення покаяння, молитви та духовної дороги, якою є саме життя. Через прості й зрозумілі образи – дзвінка, відчинених дверей, дороги до дому – проповідник говорив про те, що Бог приходить тихо, але завжди чекає нашої відповіді.

Очікування і дзвінок у двері

Ми отримуємо безліч телефонних дзвінків. Приємно, коли на зв’язку є близькі люди або друзі. Можливо, ми їх раніше запрошували в гості, навіть довго чекали. Тому ще приємніше, коли вони повідомляють, що прийдуть нас відвідати. Готуємося, щоб їх якось прийняти. І тут – дзвінок у двері. Особливо дітям цікаво, хто ж це прийшов. Вони біжать відчиняти двері.

Напевно, знаєте такі ситуації. Хоча деякі відвідини можуть втомлювати. Чиї ж відвідини все-таки приносять нам найбільшу радість? Можемо згодом у тиші над цим роздумати.

Очікування Месії і голос у пустині

Ізраїльський народ чекав нового царя. Люди терпіли під ярмом римлян, які володіли землею і ускладнювали їм життя. Вони чекали, що Бог пошле їм царя, який буде водночас спасителем, принесе мир і справедливість. Довший час в Ізраїлі не з’являвся жодний пророк.

І тут виступає Іван у пустині і проповідує надзвичайну вістку-новину: «Спаситель близько. Готуйтеся до Його приходу!»
Сьогодні ми чуємо початок Євангелія від Марка, яке постало приблизно біля 70 року. В ньому немає розповіді про дитячі роки Ісуса Христа – про це написали євангелисти Матей і Лука. Сьогоднішнє євангельське слово провадить нас великим темпом, ми б сказали – «в турборежимі», безпосередньо на ріку Йордан, де Іван хрестив.

Покаяння як зміна напрямку життя

Що означало хрещення за часів Івана Хрестителя? Іван закликав народ до навернення, покаяння, до зміни всього того, що не подобається Богові. Багато людей відчули, що в їхньому житті є речі, які противляться Божій волі. Іван говорив про це, а люди приходили його слухати.

Можливо, багато хто відчував страх, бо правда не завжди є приємна, а змінювати себе — нелегко. Іван закликав до покаяння. Це мало бути знаком того, що життя отримує новий напрямок, стає іншим. Чимало людей сходили у Йордан хреститися. Тим самим вони засвідчили: «Ми хочемо навернутися і вести інший спосіб життя».

Марко цитує слова пророка Ісаї: «Готуйте дорогу Господеві, вирівняйте стежки Його» (Іс. 40, 3). А Ісая використав образ свого часу, коли для визначних людей готували і прикрашали дорогу.

Дорога до серця і зцілення

Щось подібне має відбутися в нашому духовному житті. Потрібно прокласти шлях до власного серця. В глибині серця є лише добро, бо людина в своїй істоті є добра. Але дорога до серця може бути прикрита ранами власної поведінки, різними уламками буденного життя. І це болить.

Ісус як добрий лікар готовий це зцілити. Він, як добрий педагог, знає, як це зробити, якщо ми Йому дозволимо.

Важливо не розуміти символи «приготування дороги» чи «вирівнювання стежок» поверхово. Бо тоді і життя може стати поверховим, а воно і є дорогою. Неділя стане такою ж буденною, як інші дні, ми не зуміємо заглибитися в таємницю свята, станемо рабами власних планів.

Молитва як відповідь на Божий прихід

Ми скажемо: різдвяні свята швидко минули, а ми їх і не відчули. То де ми були? Що робили? Можливо, очікували якихось сенсацій — так, як ізраїльський народ чекав політичного визволителя.

Ісус народився в некомфортних умовах, але це не завадило Йому прихилити до себе небо. Він народився в стайні серед худоби, але став пастирем усього людства. Він народився як дитина, але став Богом для людей. Як важливо це відчувати, розуміти, а ще більше – цим жити.

Молитва – це немов дзвінок у двері дому. Вдома завжди тебе чекають, бо дім – це місце, де люблять і чекають. Особливо батьки чекають на дітей. Так само Бог чекає на наші молитви.

Якщо ми, наприклад, зранку не молимося, то немовби говоримо: «Господи, я сьогодні Тебе не потребую».

Ми завжди стоїмо перед вибором, маємо альтернативи, отримуємо різні запрошення: приємні і менш приємні — на бенкет, на гостину, на футбол, на каву, до суду. Ми запрошені також на молитву, до храму на Святу Літургію.

Все, що ми робимо, є певним відрізком дороги до Царства Небесного. Є дорога рівна, а є терниста чи горбиста. Життя — це не лише прямування до цілі, а воно і є дорогою.

Стараймося в серці відчувати прагнення Бога. Або ще краще — запросімо Його в наше життя.

Джерело