Чому його взяли на оперативний облік кдб?

 

Олексій Лях-Породько

21 січня 2002 року відійшов у Вічність легендарний Зенон Снилик. Постать унікальна у спортивному, олімпійському та громадському житті української діаспори США. Окрім, цієї річниці вшанування є ще одна вагома причина повернутися до феномену знаного українця.

Отже, в архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України було знайдено списки жителів США, які мали український родовід і могли, на думку тодішніх збирачів інформації, становити оперативний інтерес для органів кдб! У списку, як свідчить Служба, багато представників української діаспори, які представляли різні організації, були військовослужбовцями США, науковці, інженери, митці, громадські та політичні діячі. З-поміж інших був і Зенон Снилик.

У віднайденому документі “Список українських емігрантів і американців українського походження, які беруть участь у діяльності емігрантських організацій”, який має аж 319 сторінок, про Зенона Снилика зазначається (оригінал документу написано звісно кацапською, але ми не можемо і не хочемо таке неподобство писати. Тому подаю її у перекладі на нашу рідну українську мову): “Снилик Зенон, 1933 або 1934 р. н., уродженець м. Львова, разом з батьками жив у Німеччині після закінчення Другої світової війни, а в 1949 році прибув до США, в м. Рочестер, штат Нью-Йорк. Тут закінчив середню школу ім. Бенджаміна Франкліна. У 1951-1955 рр. навчався в Рочестерському університеті, закінчив його зі ступенем бакалавра в галузі політичних наук. У 1955-1959 рр. продовжив навчання у Чиказькому університеті, у 1959-1960 рр. був асистентом професора політичних наук в університеті Макгілла в Монреалі, Канада. На початку 1962 року став членом редколегії газети “Свобода”, яку видають українські націоналісти в Джерсі Сіті, відповідає за випуск щотижневого номера англійською мовою “Юкрейніан Уіклі”. Він був капітаном футбольної команди Рочестерського університету в 1954 році. Є одним із засновників “Українсько-американського спортивного клубу” в Рочестері. Під час перебування в Канаді грав у команді “Торонто юкрейніанс” і команді “Монреаль юкрейніанс”, яка 1957 року завоювала першість Канадського домініону з футболу. У 1956 р. Снилик вперше увійшов до складу олімпійської команди США. Відтоді брав участь у всіх міжнародних матчах футбольної команди США. Був капітаном олімпійської команди США у 1960 році і команди США на першості світу, був капітаном команди США на Панамериканських іграх у 1959 році. Нині входить до складу футбольної команди США, яка братиме участь в Олімпійських іграх 1964 року. Він єдиний футболіст в історії американського футболу, який грав на трьох Олімпійських іграх підряд”.

Відомо, що довідку про Зенона Снилика склали до 1964 року. Про подальші роки його життя та діяльності не зазначають. Чому кдб зупинилось? На це питання відповіді ще немає. Хоча ця зібрана органами кдб інформація є не точною, що звісно дивує. Бо ж вони, маючи агентурну мережу по цілому світу, ретельно опрацьовували всіх, хто потрапив у їхнє “поле зору”. А, враховуючи публічність Зенона Снилика, то це є дивним тим паче.

Ось як про це зазначає Служба: “Попри те, що в знайденій в архівних фондах розвідки довідці інформація є неповною і частково неточною, сам факт інтересу органів кдб до З. Снилика свідчить про те, що радянські спецслужби у той період тотально збирали відомості на українців за кордоном. Подібні списки, зазвичай, складали на підставі інформації, зібраної працівниками закордонних резидентур кдб срср, посольств, консульських та інших установ. Окремих осіб розглядали і як об’єкт для оперативного вивчення, і як потенційну небезпеку в разі якогось протистояння у майбутньому.  Назбиравши певну кількість матеріалів, могли завести оперативну добірку або справу-формуляр. У такому разі мали планувати певні заходи з додаткового вивчення об’єкта зацікавлення. У ситуації зі З. Сниликом справа далі складання довідки не пішла. Хоча редагування такої відомої газети як “Свобода” уже могло стати підставою для чогось більшого. Але не завжди для цього мали оперативні можливості. Відтак Зенону Снилику вдалося уникнути прискіпливішої уваги до себе з боку радянських спецслужб. Його взяли лише на оперативний облік, як і багатьох інших, про що свідчить штамп у довідці біля його прізвища”.

Що є ще цікавим у цій історії? По-перше, з документа, на жаль, не відомо коли саме почали спецслужби срср полювати на Зенона Снилика. По-друге, окрім нього у цій довідці йдеться і про його дружину Ярославу. Тобто радянські служби цікавились і його родиною.

Проте всюдисущі “очі та вуха” радянських спецслужб не зауважили декілька цікавих фактів про Зенона Снилика.

Почну із зовнішності Зенона Снилика.  Гайський О. описував його так: “Зенон Снилик – по-англійськи “Ред”, по-нашому “рудий Зенко”. Англійське слово Red перекладається українською мовою як – червоний. Тому рудий тут має дещо інший зміст, ніж просто колір волосся. Уявляєте радість радянських пропагандистів, коли американця та ще й з українським корінням називають – червоний? Отож бо й воно, вони ж усе використовують для агресивної пропаганди.

Роман Дубляниця пише: “Я познайомився із Зеньом Сниликом – тоді ще зовсім молодим хлопцем, восени 1947 року. Пам’ятаю прекрасно його буйну руду чуприну за пінг-понговим столом таборової домівки в Міттенвальді”.

У часи ДіПі, коли українські діти змагались на майданчиках поблизу таборів, відбулася така розмова: “Ще може котрийсь з них гратиме колись і на Олімпіяді. Може, ось цей малий Зенек, ось цей рудий, бачиш як він провадить м’яч”. Маючи таку яскраву зовнішність, він звісно запам’ятовувався на футбольному полі, у житті чи спортивному майданчику.

Перші кроки навчання зроблені Зенком ще в Україні (Рава-Руська, Львів, Криниця), продовжив у таборах ДіПі – Міттенвальді (Німеччина), а завершив шкільний шлях у Рочестері (США) 1951 року. Наче все ж гаразд. Запитаєте, що тут такого цікавого?

Його любов до науки переплелася із захопленням політичним вишколом й дослідженнями. 1955 року Зенон Снилик закінчив курс політичних наук в університеті у Рочестері. Цього ж року він отримав стипендію для навчання в університеті. Вибір був між Чикаго та Гарвардом. Снилик надає перевагу Чикаго. Чому? Бо у цьому місті діяло (існує і зараз) Українсько-Американське Спортове Товариство “Леви”.

1958 року Снилик здобуває ступінь магістра. Це не дивує, бо ж він мав схильність до навчання. Тема магістерської роботи направду здивує – “Повоєнна криза в ідеології марксизму на терені СРСР”!

Цього ж року, 1958-го, Зенон склав іспит для написання докторської роботи з політичних наук. Виявляється, він вирішив спеціалізуватись у совєтознавстві! Головним чином його цікавило вивчення радянської політичної системи. Тема цієї дослідницької роботи – “Ідеологія марксо-большевизму і державний устрій СРСР”!

Окрім цього, з 1957 року він викладає в Чиказькому університеті. Є ведучим викладачем семінарських занять із совєтознавства!  Маю певні сумніви, що радянська агентура в США не знала цього. Їх мало би зацікавити те, що американець з українським корінням професійно цікавиться совєтознавством. Але ж у довідці такої інформації чомусь немає.

Разом з тим він працює у школі Українознавства в Чикаго, де викладає історію та географію України. Слід зазначити, що Снилик отримав стипендію на 1959-1960 роки в Колумбійський університет у відділ славістики.

Надзвичайно цікавим моментом у жвавій біографії Зенона Снилика є його спортивна міжнародна діяльність, а особливо участь в Олімпійських іграх 1956 року у Мельбурні (Австралія). Він залишив нам чимало унікальних спогадів про ті Ігри. Чим же ж запам’ятались Олімпійські ігри Зенонові Снилику?

Частково відповідь є у статтях (“Спортсмен – громадянин – олімпієць”, “At the Olympics – he lost his heart”), у яких Зенон в інтерв’ю розповідає про олімпійський період та власне перебіг подій у час Ігор.

Олімпійська збірна США до Ігор здійснила турне Азією. Тому Снилик зберіг у пам’яті поїздку Далеким Сходом, про Формозу, Гон Конг, Корею і, звісно, Австралію. Він згадує, як на летовище в Мельбурні вийшла делегація австралійців вітати його, представника не лише американського спорту, а й “української тугости духа і тіла”.

Окрім цього, Зенон згадував у своїх розповідях про зустрічі із радянськими спортсменами, зокрема українцями, про Чорнобая зі Львова, про Галину Виноградову, про “совєтського крестяніна-хахла” рекордсмена світу – Володимира Куця.

Відверто скажу, що деякі моменти мене заінтригували та здивували, зокрема,  про Чорнобая зі Львова та Галину Виноградову!

За офіційною версією, Галина Виноградова – радянська легкоатлетка (спринт, естафетний біг, стрибок у довжину). Мала чимало спортивних досягнень. Вона учасниця Олімпійських ігор 1956 року так само, як і Зенон Снилик. Народилася Галина 1932 року (Зенон – 1933) у Ленінграді. Тобто, її асоціюють з радянським, а зараз з рашистським спортом.

Але є у спогадах Зенона Снилика вона має український родовід! Він її згадує як українську спортсменку у складі срср. Чому ж саме про неї згадував Зенон?

Вони зустрілись в Австралії (він – зі США, вона – із срср), щоб покохати й навіть одружитися. Під час Олімпійських ігор, окрім спортивних заходів, відбувались й інші (культурні, мистецькі, розважальні тощо). На організованих олімпійських танцях одного вечора Зенона з  Галиною познайомив український спортсмен, зазначивши, що Галина – українка.

“Я був готовий одружитися з нею. “Отець” Боб Річардс/Bob Richards (спортсмен США, який спеціалізувався на стрибках з жердиною) сказав, що може влаштувати церемонію в олімпійській каплиці за п’ять хвилин. Вона б автоматично стала громадянкою США. Але раптом росіяни сказали, що вона захворіла, і я її більше не бачив”.

Уявляєте таку карколомну ситуацію?! Радянська спортсменка в Австралії одружується з американцем. Відповідно вона не повертається до союзу. І це  вважалось би втечею. Це було б політичним конфліктом.

Зустрічі з радянськими спортсменами Снилик використовував для спілкування. Він з ними обговорював політику, економіку, культуру, звісно спорт. З росіянами комунікував російською, а з українцями українською мовою. Це дозволяло йому дізнатися більше про життя за “залізною завісою”. Водночас Зенон Снилик пропагував серед них національно-патріотичні ідеї, намагаючись “відкрити їм очі”.

Але, на жаль, всі розмови зі спортсменами з срср здебільшого не мали результату. Українці намагалися уникати відвертості, бо за ними повсякчас слідкували агенти кдб, “зомбовані” росіяни підтримували комуністичний устрій, уряд та керівництво партії.

Однак поодиноку інформацію Зенон Снилик все ж отримував від українських спортсменів. Вони наголошували, що росіяни залишили поза збірною багато українців: “Обирали у команду совєтського союзу тільки тих, хто мав достатньо зв’язків, наприклад, сім’я, чия лояльність до партії була безсумнівною”. Підтвердженням стало те, що перед Олімпійськими іграми Зенон прочитав багато українських газет і знав про найсильніших спортсменів. Він власне планував з ними зустрітись у Мельбурні. Але багатьох з них не було у складі команди срср.

Снилик зустрів в Австралії олімпійську команду союзу у такому складі: 300 спортсменів, 100 тренерів та 176 тренерів-шпигунів: “Щоразу, коли я хотів поспілкуватись з російським спортсменом, підходив один із цих хлопців, ставив стандартне питання або ж інше, а потім стояв та слухав нас. Вони всі говорили англійською”. Потайки поодинокі радянські спортсмени говорили, що співчувають угорцям та їм соромно. Всю правду вони дізналися з Голосу Америки, Канадського та Британського радіо. Вони зауважували, що зараз їм краще, аніж при сталінському режимі. Оскільки вони можуть більш відверто розмовляти, запитувати, відповідати. Але ще є сильний страх, що їх підслуховують. Цей страх був у спортсменів і в Мельбурні, бо їх ретельно охороняли.

Таким чином, у біографії Зенона Снилика є багато цікавих й унікальних моментів, його спортивні успіхи захоплюють, участь в Олімпійських іграх викликає повагу, громадська діяльність є прикладом. Викликає подив професійна спрямованість на глибоке вивчення основ радянської ідеології та устрою. Можливо саме це й спонукало кдб зацікавитись постаттю Зенона Снилика?

  

Джерело