Проповідь Преосвященного владики Тараса, єпарха Стрийського, виголошена 18 січня 2026 року, в Неділю по Зісланні святого Духа, в часі Архиєрейської Божественної Літургії в храмі Святого Архистратига Михаїла м. Миколаїв.

Христос рождається!

Всечесні отці, дорогі у Христі брати і сестри!

Сьогоднішнє Євангеліє нагадує про один важливий аспект діяльності Ісуса: Він зціляє. Саме тому ми можемо поставити перед Христом свої найболючіші та найуразливіші обставини життя, ті болісні місця, де відчуваємо, що нездатні собі зарадити. Можемо впевнено очікувати від Ісуса, що Він почує наш крик і зцілить нас!

Постать сліпого жебрака, якого Ісус зустрів у Єрихоні, спонукує нас зрозуміти, що ми ніколи не повинні втрачати надію, навіть коли почуваємося загубленими. Місце зустрічі має значення: Ісус прямує до Єрусалима, але починає свою подорож майже в «підземному світі» Єрихону, у місті, розташованому нижче рівня моря. Подія мов би заповідає майбутнє: що своєю смертю Ісус прийшов врятувати Адама, який через гріх упав у безодню пекла, а кожен з нас є спадкоємцем його долі.

Євангелист Марко згадує ім’я цього сліпця: Вартимей, що означає «син Тимея». Ім’я Тимей означає «той, якого цінують». Тобто Вартимей це той, хто раніше був сином відомого чоловіка Тимея, якого всі поважали. Але зараз він сліпий, і сидить при дорозі, у поросі.

Ім’я описує цю людину через стосунки, але він драматично самотній. Той, ім’я кого означає «син честі», є повною протилежністю до того, в якій ситуації він опинився. Вартимей не здатен прожити те, до чого покликаний. На відміну від великого натовпу людей, які слідують за Ісусом, сліпий Вартимей сидить на узбіччі дороги і потребує когось, хто йому послужить провідником.

В біблійному сенсі сліпота це нездатність бачити правду про себе, жити у брехні, в гордині, а ще в ідолопоклонстві. Можливо, з Вартимеєм так і було: його батько та він були шанованими людьми, але він в чомусь пішов супроти Бога. Наслідком його помилки стала сліпота духовна та фізична.

Сліпота зробила Вартимея жебраком, але не позбавила його здатності чути: почати слухати слово про Бога, якого він може просити чи до нього волати! Тому він кричить, щоб досягти мети своєї затухаючої надії, кричить навіть тоді, коли інші його критикують, принижують і кажуть йому замовкнути.

Крик Вартимея: «Icyce, Сину Давидів, змилуйся надо мною!» молитвою, яка може теж послужити нам: «Господи Ісусе Христе, Сину Божому, помилуй мене, грішного». Сліпий Вартимей парадоксально бачить краще за інших і визнає, хто такий Ісус! Коли Ісус чує його крик, зупиняється і каже його привести. Він не підійшов до сліпого сам, але хоче вказати, що немає крику, якого Бог не чує, навіть якщо благаючий не усвідомлює, що звертається до Нього. Ісус хоче мати Вартимея перед собою, лицем до лиця, щоб розпочати з ним діалог. Якщо Вартимей хоче бути зціленим, він має стати усвідомлює, що він має стати перед Ісусом і відкритися Йому в усій своїй безпорадності. Це важливий крок на будь-якому шляху до одужання.

Питання, яке Ісус ставить Вартимею, здається дивним: «Що ти хочеш, щоб я зробив для тебе?» Не очевидно, що ми хочемо зцілитися від хвороб, коли нераз воліємо залишатися в стані, який спричинив проблему, і не хочемо себе відповідальність. Відповідь Вартимея глибока: Використовує дієслово, яке може означати «бачити знову», але також «підняти очі». Вартимей хоче не лише повернути зір, але і повернути собі гідність! Щоб подивитися вгору, ми маємо підняти голову. Іноді люди паралізовані, бо життя їх принизило, але вони щиро хочуть знову знайти свою цінність. Те, що рятує Вартимея і кожного з нас, це віра. Ісус зцілює нас, щоб ми могли бути вільними і усвідомили, що наша гідність визначається нашим відношенням до Нього. Тому Ісус не запрошує Вартимея йти за ним, але той сам вільно обрав слідувати за Ісусом, за Тим, хто є Шляхом!

Парадоксом сьогоднішньої історії є те, що сліпий чоловік бачить ясніше, ніж люди навколо нього, і це тому, що дивиться очима віри. Він розпізнав в Ісусі того, ким Він насправді є. Тому коли Ісус зцілив цього сліпого, то сказав йому: «Твоя віра зцілила тебе». Справжня віра означає, що ми відкриваємо свої серця Богові, який явився нам. Віра – це не «сліпа» згода з набором догм та правил. Це глибоке пізнання, проникнення в Божу присутність у нашому житті. Сліпий чоловік не міг бачити Ісуса своїми фізичними очима, але це лише спочатку. Насправді він вже мав внутрішній погляд, який дозволив йому розпізнати і побачити істину. Ми теж повинні намагатися подібно, як це зробив «сліпий» чоловік, якщо хочемо бути зцілені.

Свята Терезія з Авіли, вчителька Католицької церкви, усвідомлювала багато труднощів, які турбували віруючих, і в своїй молитві запитала: «Мій Господи, чи правда, що коли хтось тобі служить, ти винагороджуєш його великими стражданнями?» Віруюча людина не стверджує, що знає всі відповіді і має ясність у всьому. Вона знає, що між світлом і темрявою існує ще й напівтемрява. Кожен християнин є носієм хреста. Якщо немає іншого хреста, то принаймні багато болісних питань, які душать його до останнього подиху. Тому навіть на найважчі питання він не шукає відповіді, бо знає, що вони не з цього світу.

Ісус Христос після свого воскресіння через Писання пояснює апостолам, що його страждання, які стали і їхніми стражданнями, були необхідними. У відношенні дійсностей цього світу з Божою вічністю вони є шляхом віри, на якому звільняємося від оков зла та стаємо сопричасниками відкупительної жертви Христа, плодом якої є наше оправдання та спасіння. У світлі Писання ми теж маємо пройти цей шлях разом зі Спасителем. Амінь. Христос рождається!

Джерело