Пам’яті Тараса Лещука (позивний «Лещ»)

Він намагався зробити все, аби вигнати російських окупантів з України.
Тарас Лещук родом із Березного на Рівненщині. Пішов у школу, потім: профтех, фах «взуттєвик з індивідуального виготовлення взуття», трохи роботи. Але найбільшу частину життя він віддав війську.

У 1996-му пішов на строкову службу. У 2014-му, пі час АТО/ООС, без вагань пішов добровольцем. Згодом повернувся до цивільного, та у вересні 2021-го знову підписав контракт.

Повномасштабне вторгнення зустрів у 58-й мотопіхотній бригаді: оборона Чернігівщини, бої за Лукашівку. Згодом перевівся у 30-ту ОМБр імені князя Костянтина Острозького, брав участь у боях на Донеччині, зокрема боронив Бахмут.

Побратими згадують: Тарас не терпів «сидіти й чекати». Казав, що ворога треба знищувати всіма доступними способами. Завдань не уникав, а навпаки, ображався, якщо його не долучали. На нього можна було покластися. І ще – він був дуже влучним: одного разу з підствольного гранатомета з першого пострілу влучив у маленьке віконце хати, де засіли «вагнерівці». У 2024 році перевівся до окремого штурмового батальйону «Да Вінчі», дуже хотів служити саме там, поруч із друзями.

7 серпня 2024 року, виконуючи бойове завдання поблизу Малої Токмачки на Запоріжжі, Тарас загинув. У нього залишилися дружина і троє дітей.

«Він завжди казав: “Якщо я не піду, то хто піде захищати вас?”» — згадує дружина Наталя.

Поховали Тараса в рідній громаді 16 серпня 2024 року.

Вічна слава та шана Герою!

Матеріали та фото з особистого архіву Наталі Лещук та Березнівської міської ради

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.