23 січня Українська Греко-Католицька Церква вшановує Пратулинських мучеників — мирян, які у 1874 році віддали життя, обороняючи свою віру, свою Церкву і єдність з Апостольським Престолом.
Ця дата нагадує нам не лише про трагічні події минулого, а й про силу простої, глибокої та непохитної віри.

Божественна Літургія на місці вбивства блаженних. Пратулин, 12 жовтня 2025 року

Коли віра стала щитом

У січні 1874 року російська влада розпочала силове знищення Греко-Католицької Церкви на Підляшші та Холмщині. Вірних змушували переходити на православ’я, карали за непослух, нищили духовне життя громад.

17 січня у Дрельові було вбито 13 вірних, близько 200 осіб поранено.
24 січня подібна трагедія сталася в Пратулині.

Перед храмом у Пратулині зібралися беззбройні селяни. Вони не мали нічого, окрім хрестів у руках і молитви на устах. Російське військо відкрило вогонь.
Того дня 13 мирян загинули, близько 180 були поранені.

Вони не захищали будівлю. Вони захищали право бути собою — молитися рідною мовою, жити своєю традицією, залишатися в єдності з Вселенською Церквою.

Хто вони були?

Не богослови.
Не провідники.
Не політики.

Прості селяни, чия віра формувалася недільною Літургією, молитвою в родині та довірою до Бога.

Вони не знали тонкощів канонічного права, але знали головне: Треба бути вірними Богові.

Їхня духовна сила народжувалася з дуже простих речей — молитви, Таїнств, вірності Церкві, моральної чистоти життя. Саме це сформувало в них стрижень, який виявився сильнішим за страх смерті.

Серед них жив принцип, який передавався з уст в уста: «Життя коротке, але вічність безкінечна. Бог могутніший за царя».

Мужність без ненависті

Пратулинські мученики не взялися за зброю. Вони стали живим муром біля храму. Їхня боротьба була духовною.

Папа Пій IX, згадуючи події на Холмщині, писав про героїчну мужність і стійкість духу цих вірних. Пізніше Пій XII також відзначив їх як приклад вірності Церкві навіть перед обличчям переслідувань і смерті.

Їхнє свідчення — це не історія про минуле. Це історія про те, як виглядає віра, коли вона справжня.

Чому це важливо сьогодні

Минуло понад 150 років. Але знову українці змушені боронити свою гідність, свободу та право бути собою.

Як і тоді, ворог намагається знищити не лише територію, а й ідентичність, пам’ять, духовну основу народу.

Пратулинські мученики нагадують нам: віра — це не лише молитва в храмі, це вірність Богові у вирішальні моменти історії.

Вони віддали життя, щоб їхні діти й онуки могли залишитися собою. І сьогодні вони є нашими заступниками в небі.

Блаженні мученики з Пратулина, моліть Бога за нас.

Текст є адаптацією матеріалу УГКЦ, підготовленого на основі історичних досліджень і церковних джерел.
Львівська архиєпархія УГКЦ

Джерело

Друк / PDF