Проповідь Преосвященного владики Тараса, виголошена в Неділю про Закхея, 25 січня 2026 року, під час Архиєрейської Божественної Літургії, в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

Христос рождається! Всечесні отці, дорогі брати і сестри!

Між людиною і Богом не раз існують непорозуміння, через які часто гине віра. Найпоширенішою причиною є те, що людина постійно чогось від Бога хоче, і через це «щось» не помічає, що найбільшим Божим даром є не «щось», а «Хтось». Бо насправді Бог не є насамперед дарувальником речей та гарантом високого рівня життя. Він пропонує себе в Ісусі Христі. Але чи хоче людина цього дару? Чи хоче вона його хоча б настільки, щоб бути здатною його прийняти?

Сьогоднішнє Євангеліє коротко оповідає речі, які здаються майже неймовірними. Закхей, як головний митар, був багатим, бо мабуть мав у оренді усі митниці в Єрихоні. А це очевидно означало, що джерело його багатства є «нечистим». І ось такий грішник, людина, яку інші не поважають, а побожний єврей з такими не повинен навіть спілкуватися, хоче побачити Ісуса.

У цьому ще немає нічого дивного. Цілком ймовірно, що Закхею йшлося не лише щоб побачити Ісуса, а про бажання в перспективі налагодити з ним знайомство, адже він є значною особою у місті. Однак Ісус, проходячи повз дерево на яке виліз Закхей, несподівано сам кличе його ім’ям, немов знає про його наміри. Христос з самого початку має до нього особливий намір, і таке відчитування задумів серця людини є здатністю Бога. Звернення Ісуса: «Я сьогодні повинен бути у твоєму домі» звучить як Божа воля врятувати людину. Закхей повинен швидко злізти з дерева: Божий момент спасіння є неповторним, і ним потрібно неодмінно скористатися. Господь його не осуджує але і нічого не пропонує, лише просить, щоб той прийняв його до свого дому. Чому? Напевно, було більше благочестивих людей, які б із радістю прийняли Ісуса. Але Ісус каже саме Закхею, що сьогодні «повинен бути в його домі».

Хіба Ісус потребував Закхея? Радше Закхею було б не обійтися без Ісуса, якщо він хотів підняти свій авторитет. Але Ісус запропонував Закхею щось інше: свою спільноту як знак прощення і миру, котрий приносить його присутність. Реакцію Закхея найкраще описують слова: «зліз швидко і прийняв його з радо». Тобто: він зрозумів, що йдеться про щось неповторне, і не прогавив цю мить.

Закхей дійсно не змарнував запропоновану можливість. У цьому, і лише в цьому, полягає його заслуга. Хоча він грішник, прихід Ісуса викликає в ньому радість. Ісус – Спаситель, і Він рятує серед іншого тим, що стає гостем у того, кого рятує, а не навпаки, і це дуже важливо. Тому що Закхей прийняв найвищий Божий дар – Ісуса, він зміг бути щедрим: «Господи, половину свого майна…».

Тоді як зустріч Ісуса з грішником проходить без проблем, у оточуючих починає виявлятися обурення. Вони не вважали себе грішниками і, мабуть, саме тому мало розуміли Ісуса: замість того, щоб радіти порятунку грішника, вони нарікають, бо не розуміють Божих намірів. Божа воля спасати натрапляє на їх спротив! Тоді, як і сьогодні, люди воліють сповідувати свої звичні схеми: що митар – грішник, якого радше уникати, а праведник це той, хто обходить грішників стороною, і через це вони сліпі та глухі до Божих дій.

Слова митаря показують, що він серйозно ставиться до свого навернення: хоче відшкодувати тим, кому завдав шкоди, а якщо не знайде їх, бо не всіх можна знайти, то замість них обдарує бідних. Він робить більше, ніж вимагає Закон. І головне, на відміну від «праведних», він готовий розлучитися зі своїм майном. Це один з вірогідних показників того, як хтось сприймає Ісуса і як його розуміє.

Слова Ісуса: «сьогодні на цей дім зійшло спасіння», адресовані скоріше «обуреним», ніж самому Закхею. Ісус не є лише пророком майбутнього прощення і спасіння, Він є безпосередньо його носієм. У особі Христа є початок месіанського часу, який означає насамперед Боже прощення. Перш ніж прийде Син Людський як вічний суддя, Він діє між людьми як дарувальник прощення.

Ісус є «Син чоловічий», обіцяний пастир Ізраїля, який «приходить шукати те, що було втрачене». Він кличе грішників не для того, щоб проголосити їх доброчесними людьми, але щоб принести звільнення від гріха і ярма дочасного, яке їх сковує. Боже прощення дає силу відмовитися від кожного рабства.

Образ Бога, який шукає загублену людину, потрібно відчитувати в конкретиці нашого життя. Від грішника, очевидно, не очікують героїчних вчинків. Однак для всіх необхідні дві речі: повірити в Ісуса і «відпустити» те дочасне, яке вони думають, що міцно тримають в руках, та в дійсності все є навпаки. На жаль в противному випадку, чим кращий «моральний профіль» вони створюватимуть собі, тим більша небезпека, що будуть поступати як противники Ісуса.

Тож той, хто шукає у Бога насамперед речі для свого життя, якісь «модні аксесуари людського існування», той, швидше за все, буде розчарований. Подібно як той, хто шукає у Бога виключно ліквідації всіх можливих особистих бід і нещасть. Але той, хто шукає когось, кого міг би любити, ба більше, хто буде любити його, а отже, шукає стосунки, той буде обдарований сповна. Ісус дає частку в Божому царстві тому, хто дозволяє себе Ним обдарувати та готовий відмовитися від своєї самодостатності.

Звичайно, від нього також буде вимагатися вірність, і це справедливо. Християнство не є насамперед сукупністю правил, наказів, заборон та обов’язків. Християнство, в якому людина не пізнала що її шукає і любить Бог, є християнством покори зі страху, але не християнством вірності. Мабуть тільки людина, яка сама пережила, що її знайшов і відвідав Господь, з радістю прийме Його та буде Йому вірною.

Кликати всіх можливих митарів з дерев, попереджати їх, що поруч них проходить Христос, свідчити власним життям, що цей Господь є даром радості – це, мабуть, першочергове завдання Церкви. Сам Господь здійснить спасіння, коли прийде, і той, хто приймає Його з відкритим серцем, це зрозуміє. А наша християнська вірність тоді виростатиме радше з пізнаної і пережитої любові, ніж з раціональних переконань, з обов’язку чи страху з покарань. Амінь. Христос рождається!

Джерело