Проповідь Преосвященного владики Тараса, єпарха Стрийського, в день Свята Стрітення Господнього 2 лютого 2026 року, виголошена часі Архиєрейської Божественної Літургії в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

Слава Ісусу Христу!

Всечесні отці, дорогі у Христі брати і сестри!

Свято Стрітення нагадує про подію, коли Діва Марія і святий Йосиф принесли Ісуса через 40 днів після народження до Єрусалимського храму, щоб посвятити його Богу. Сьогодні теж є День богопосвячених осіб, який у Церкві є нагадуванням про великий скарб тих, хто близько слідує за Христом обітницею жити за євангельськими радами. Свято посвячених Богу… Ісус посвячений Богу Отцю – ми всі, якимось чином належимо Йому – кожен по-своєму, але будьмо особливо вдячні ченцям і черницям, які є видимим знаком того, що варто повністю належати Богу… Власне сьогодні тому і благословляються свічки, які мають особливе символічне значення: свічка, котра спалює себе, приносить світло в темряву життя…

Можливо траплялося нам пізнати щось, що ми потім приховуємо, деколи навіть від себе, що не потрібно відразу розповідати іншим. Але настає момент, коли цю таємницю вже неможливо залишати собі, а потрібно винести її на світ Божий.

Саме таким є контекст сцени зустрічі у Єрусалимському храмі. Діва Марія і святий Йосиф приносять Ісуса до храму. В той же час, спонукувані Святим Духом, туди приходять старець Симеон та Анна, яка служить Богу вдень і вночі.

Зустріч з Пресвятою Родиною справила на Симеона неймовірне враження. Він бере дитя Ісуса на руки і благословить Бога, бо у цій дитині бачить своїми очима спасіння, яке Бог приготував для всіх народів. Він говорить про світло для просвіщення поган, тобто всіх людей, і про те, що вийдуть на світло думки багатьох сердець, тобто розкриються багато таємниць… Він дякує Богу за початок сповнення обітниці, очікуванням на яку було наповнене усе його життя. І ось, він тримає на руках Того, хто дасть полегшення, відкуплення, зцілення, світло спасіння на славу свого люду…

Симеон ждав на це світло, «очікував втіхи Ізраїлю». Той, хто в Дитяті впізнає світло, що прийшло для просвіти поган, терпеливо, як Авраам, чекав на здійснення Божих обітниць, і ось ця мить настала, і він нарешті може сказати: нині відпускаєш слугу Твого…

Побачити Христа… і померти! Зустріч з маленькою дитиною була для Симеона «найбільшим, що могло статися». А якою саме була ця «вершина життя», ми чуємо в його пророчому гімні.

А що це означає для нас? Навчитися чекати… Але на що ми чекаємо? Що у житті для нас важливіше… Це очікування має вартість коли є таким, що його може заспокоїти тільки Бог.

Відкриймо для себе, що нам теж дано проживати те, що тієї миті відчував Симеон, бо можемо тримати Христа під час Святого Причастя у своїх устах, навіть у своєму серці… Він з нами, Він у нас…

Але на підставі чого Симеон може виголосити таку хвалу про маленьке немовля? Як він може пророкувати йому таке надзвичайне призначення? Чи можливо він бачив преображене обличчя цієї дитини? Ні. Чи впав він, дивлячись на неї, «у містичний захват»? Мабуть, теж ні. Симеон мав іншу таємницю: він «був другом» Духа настільки, що цей Дух був у ньому, керував його кроками і відкрив очі його серця. Тільки у світлі Духа Симеон міг «бачити»… справжнє обличчя Ісуса.

Так багато людей пройшло повз цю маленьку дитину, і все ж тільки Симеон та Анна впізнали, що це «хтось більше, ніж син теслі». Ми теж можемо проходити повз Ісуса і не впізнати Його. Ми теж можемо перебувати поруч Божого слова, але не відчувати в ньому дію божественної сили. Парадоксально, але можна сказати, що недостатньо «мати Ісуса в таїнствах». Потрібно «подружитися з Духом»: дозволити йому мати вільний доступ до нашого серця, і тоді він зможе показати нам, що в таїнствах є «хтось більше…», що у висловлюваннях Писання є «щось більше», ніж просто інформація…

А яке обличчя Ісуса міг бачити Симеон? «Обличчя, осяяне світлом». Про це, зрештою, мають нагадувати нам і свічки, які ми сьогодні посвячуємо: Ісус є світлом для нас. І якщо Христос є єдиним світлом, то це означає, що без Нього наше життя є «темрявою, гнітючою похмурістю, сутінками». На відміну від похмурої погоди, яка викликає «сірість» у серці людини, сонце приносить гарний настрій, який розсіює багато проблем. І якщо на нас так впливає зовнішнє світло, то тим більше Христос! Він для нас «справжнє сонце», яке розвіює тривоги, похмурість та дає впевненість у надії.

Все це ми відкриваємо в світлі Духа, так само як Симеон… Маленького, але великого, слабкого, але могутнього. Такого Ісуса побачив Симеон. Такого «бачимо» і ми. Христос у нас, у Церкві чи у таїнствах легко видається «маленьким і слабким». Однак, якщо ми подружимося з Духом, ми відкриємо інше обличчя Христа, обличчя, осяяне сонцем, яке додає енергії та радості йти далі. Радості від того, що вже зараз ми бачимо, поки що ніби в тумані, світло Божої близькості. Цим світлом кожен охрещений є посвячений Богові, та отримав покликання проповідувати Ісуса, місію проголошувати Євангеліє як «світло на просвіту поганам» та славу нового Божого люду – Христової Церкви. Амінь. Слава Ісусу Христу!

Джерело