У попередніх випусках рубрики «Ойкономія: християнський погляд на економічне життя» ми розпочали ознайомлення з екуменічною дияконією як спільним соціальним служінням, яке стає мовою єдності між християнами. Розглядаючи, де саме екуменічна дияконія набуває особливої публічної ваги сьогодні, зупинимося на темі екологічної справедливості.

Екуменічна дияконія походить зі сопричастя – спільності у вірі та житті, що природно переходить у відповідальність за ближнього і за світ, довірений нашій опіці. Тому дияконія – це спосіб життя, у який Церква здійснює Божу місію зцілення, примирення, відновлення гідності та піднесення знаків надії.

Сьогодні одним із найвиразніших публічних вимірів цього покликання є екологічна справедливість. Вона торкається не лише довкілля, а й прав людини, бідності, міграції, здоров’я та миру, а також вона показує як працюють економічні й політичні механізми і які верстви населення вони роблять уразливим.

Екологічна дияконія

Всесвітня Рада Церков разом із екуменічними партнерами давно тримає у фокусі уваги турботу про створіння і розбудову сталих спільнот. Із 1970-х років дедалі виразніше осмислювалися зв’язки між справедливістю, миром і екологічною сталістю. Запуск у 1988 році кліматичної програми позначив ширший підхід: відповідь на глобальне потепління неможлива без трансформації соціально-економічних структур і без переосмислення особистих практик, що підтримують руйнівні моделі споживання. У 1990-х роках екологічна дияконія стає вираженою як служіння, в якому турбота про створіння переходить в центр уваги церковного свідчення та місії.

Паралельно розвивається й міжнародна дискусія про правові виміри захисту природи: починається говорити про «право Землі», про необхідність берегти природу не лише як ресурс, а як спільний дім, який має бути захищений від нестримної експлуатації. Дискусії в рамках ООН про гармонію з природою показують, що екологічна відповідальність потребує ширшого богословського горизонту й нових форм церковного свідчення. Поняття кліматичної справедливості наголошує на ключовій асиметрії: ті хто найменше відповідальні за кризу, часто зазнають її найтяжчих наслідків. Саме тому кліматичні зміни треба розуміти не лише як природничий факт, а як етичну й моральну реальність. Тому подальші кроки мають включати розвиток поняття «екодияконія», яке допомагає глибше осмислити тісний зв’язок між дияконійною опікою та довкіллям у контексті кліматичних змін.

Різні регіони – спільний горизонт: як контекст формує екологічну дияконію

Екуменічна дияконія прагне до глобальної етики, але вона не може ігнорувати те, що контексти радикально різні. Війни й конфлікти, політичні ідеології, природні катастрофи, нерівність, спадщина колоніалізму та правовий статус Церков визначають можливості й межі дияконійної дії. Універсальність тут означає любов Бога, явлену в Христі, яка вимагає справедливості та опіки над уразливими, разом з уразливістю самого створіння.

У Латинській Америці, де поєднуються висока християнізованість і глибока нерівність, екологічна справедливість проявляється через досвід «подвійної кризи»: соціальної (насильство, бідність, міграція) та екологічної (руйнування середовища, кліматичні ризики). Тут зростає пророча дияконія, яка підтримує постраждалих і водночас ставить питання про сили та структури, що продукують несправедливість.

У Карибському регіоні екологічні ризики такі як шторми, повені, ерозія узбереж нерозривні з історично обумовленою вразливістю, що виросла з колоніальної економіки, нерівності та міжпоколіннєвої бідності. Тому дияконійні відповіді тут часто поєднують освіту, медичну опіку, соціальні програми захисту та підтримку людей, які особливо легко можуть стати жертвами торгівлі людьми або небезпечних міграційних маршрутів.

Для Європи характерна значна традиція професіоналізації та співпраці з державою. Це дає масштаб і якість послуг, але водночас створює ризики перетворення церковних організацій на схожі типові неурядові гуманітарні структури і послаблення живого зв’язку з місцевими громадами. У сфері кліматичної справедливості європейські дияконійні агенції часто мають ресурс для впливу на політику, однак потребують постійного нагадування, що екологічна дія не повинна втрачати церковної вкоріненості та пріоритету уразливих.

В Африці дияконійна енергія Церков є надзвичайно активною: школи, клініки, водні проєкти, програми життєзабезпечення, жіноче й молодіжне служіння. Водночас екологічна справедливість тут тісно пов’язана зі справедливим управлінням ресурсами, протидією корупції та експлуатації надр. Кліматичні удари накладаються на слабке урядування й конфлікти, а це робить необхідними елементами дияконії адвокацію та громадянську участь.

В Азії, де християнство часто є меншиною, екологічна дияконія нерідко стає мовою довіри, практикою любові в дії, яка робить християнське свідчення зрозумілим у багаторелігійному середовищі. Приклади організацій, що поєднують служіння, розвиток і партнерство на принципах рівності, показують, що такі підходи можуть відкривати двері співпраці, а згодом і переходу до ширшої адвокації за інклюзивний і сталий розвиток, коли суспільство стикається з нерівністю, забрудненням і кліматичними викликами.

Тихоокеанський регіон радикально показує, що кліматична справедливість – це питання виживання цілих громад. Тут екологічна дияконія поєднує християнську етику турботи про створіння з корінним розумінням людини як частини землі, моря і неба та практикою взаємності. Образ «Острів надії» пропонує альтернативу економічній глобалізації, де у центрі стосунки, якість життя, взаємна турбота і пріоритет створіння та людської гідності над виробництвом речей. У цьому контексті особливо важливою стає душпастирське приготування до можливих вимушених переселень, щоб досвід спільнот був пережитий як вихід, а не як вигнання.

Екологічна дияконія стає мовою єдності

Ціль сталого розвитку № 13 закликає до невідкладних дій проти зміни клімату та її наслідків: зміцнення стійкості й адаптації до загроз, включення кліматичних заходів у політики та планування, розвиток освіти й спроможностей для пом’якшення наслідків і раннього попередження. Для екуменічної дияконії це означає подвійне завдання, бути агентом змін у громадах і бути адвокатом справедливих рішень у публічному просторі.

Отже, поєднання екологічної справедливості з регіональними контекстами демонструє, що екуменічна дияконія не має універсального шаблону, але має універсальний горизонт. Вона покликана тримати разом турботу про створіння і захист уразливих, духовність і публічну відповідальність, локальний досвід і глобальну солідарність. Саме так екологічна дияконія стає конкретною мовою єдності у служінні Богові та ближньому.

Джерело: Vatica News

Джерело