🥀Маріуполь пам’ятає! Іван Щербаков – від роботи на «Азовсталі» до оборонця Маріуполя та рідної Донеччини

Солдат. Старший водій гранатометного взводу механізованого батальйону, служив у в/ч 4123, 3-й батальйон 67-ої окремої механізованої бригади.

☝️Народився в селі Привільне Волноваського району Донецької області. Згодом родина перебралася до Маріуполя. Навчався Іван у школі №37. Ріс самостійним хлопчиком, а завдяки своїй доброті та відкритості мав багато друзів.

«Був тим другом, на якого можна покластися в будь-якій ситуації – надійним, чесним, справжнім. Я завжди був впевнений, що якщо в мене щось трапиться, ти будеш поруч», – згадує його маріупольський друг Максим.

Іван вступив до Маріупольського професійного металургійного ліцею, де навчався на слюсаря по ремонту електрообладнання. Одразу після навчання працював на «Азовсталі». Потім опанував професію зварювальника. Проте продовжував шукати себе.

Іван мав неабиякий хист до малювання. У підлітковому віці захоплювався татуюванням та робив його іншим. А ще в нього було цікаве почуття гумору. Навіть у найважчі моменти міг підбадьорити.

♥️Він мав донечку Єву 2016 року народження. Вона любила проводити час з татком. Іван дуже сумував за нею, бо останній раз вони бачились 13 березня 2022 року.

🇺🇦З юності відрізнявся своїм патріотизмом. У 2015 році проходив первинну підготовку в УНА УНСО. Але за станом здоровʼя продовжувати службу не міг.

🫡З початком повномасштабного вторгнення 26 лютого 2022 року вступив добровольцем до 109 ТРО у місті Маріуполь. Брав безпосередню участь у бойових діях з оборони рідного міста, допоки це було можливо.

17 березня 2022 року, пройшовши всі блокпости ворога, зміг вивезти родину з окупованого міста на територію підконтрольну Україні. Це було справжнім дивом, бо він мав патріотичні тату на тілі. Але, попри це, його пропустили на всіх блокпостах. Давши собі трохи відпочити після подій Маріуполя, 8 квітня 2022 року Іван вступає до добровольчого батальйону «Правий Сектор» (згодом батальйон був розформований, а боєць переведений у 67 ОМБР). Брав безпосередню участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України в боях за Марʼїнку, на Авдієвському, Бахмутському, Краматорському напрямках, Серебрянському лісництві.

🪖Мотивований на деокупацію свого рідного краю, Іван проходить багато випробувань. Зокрема втрати побратимів. Неодноразово він вивозив загиблих воїнів з поля бою…

«Його поважали всі з підрозділу. Його шлях – це книга, те що він пройшов, як він вивозив сімʼю з Маріка. Потім долучився до лав добровольчого корпусу. Ярило був дуже сильною людиною, я дуже люблю його», – згадує його бойовий брат Томак.

💔14 вересня 2024 року, виконуючи бойове завдання поблизу с. Терни у Краматорському районі Донецької області, отримав важке поранення. Він вступив у близький стрілецький бій з ворогом. Був евакуйований у військовий клінічний госпіталь Києва. Але 26 вересня його стан погіршився, врятувати Івана не вдалось….

Урочисте поховання відбулося у Дніпрі – на Алеї Слави Краснопільського кладовища. Для родини це великий біль… Іван був веселим та доброзичливим з великим серцем; люблячим і турботливим чоловіком, сином, братом та батьком. Він мріяв після перемоги купити мотоцикл і мандрувати ним містами України та про відпочинок у Туреччині.

🕯️Вічна пам'ять і слава Героям!

Більше про життя та подвиги наших Героїв – в онлайн Книзі Пам’яті Маріупольського краєзнавчого музею