Харків — місто, яке одне з перших прийняло удар і відчуло на собі всі жахіття повномасштабного вторгнення. У 4-ту річницю війни екзарх Харківський Василь Тучапець розповів про служіння Церкви в умовах постійної небезпеки. Про втрати парафіян, зруйновані храми, тисячі евакуйованих, які щотижня приходять по допомогу, весілля, хрещення і щоденну молитву. Про те, що тримає людей у прифронтових регіонах — далі в матеріалі Уляни Тимчук для пресслужби Харківського екзархату.

«Війна змінила не лише життя людей, а й служіння Церкви»

24 лютого 2022 року владика зустрів у Харкові. Відтоді війна докорінно змінила життя людей у Харківській, Сумській та Полтавській областях. Багато парафіян виїхало, частина повернулася, але більшість досі перебуває на Заході України або за кордоном.

«Роль Церкви під час війни особливо важлива — ми маємо бути присутніми з людьми, розділяти їхні труднощі. Наше завдання — підтримувати віру в серцях», — наголошує владика.

За його словами, у Харкові щодня звершують богослужіння, щоб люди мали можливість помолитися і відчути підтримку. Водночас при катедральному соборі допомагають внутрішньо переміщеним особам, які через евакуацію втратили навіть найнеобхідніше.

«Ми допомагаємо і підтримуємо, чим можемо. Церква має бути відкритою», — стверджує єпископ.

Найбільший біль — це втрати. Владика пригадує перших загиблих парафіян у 2022 році. Серед них — військовий Олег Овсеєнко, який поліг під Богородичним на Донеччині. Його дружина Наталія досі приходить до храму, щоб допомагати іншим.

«Пригадую й іншу важку історію військової Оксани Рянської, яка служила в „Азові“, загинула на Азовсталі разом із побратимами і посестрами від авіабомби. Після того, місце їхньої загибелі закидали фугасними бомбами і повністю знищили тіла. Мама не змогла поховати доньку, бо нема останків її дитини», — продовжує владика.

У 2024 році від удару керованими авіабомбами по торговому центру «Епіцентр» на Салтівці загинули парафіянка Ірина та її 12-річна донька Марія.

«Ірина щодня приходила на богослужіння, опісля допомагала під час роздачі гуманітарної допомоги, була відповідальною за допомогу для дітей. Наша парафія болісно це пережила і продовжує переживати. Всі ці загиблі є на щиті пам’яті на церковному подвір’ї. Кожен воїн — це окрема історія. Єдиний син, молода вдова з дітьми, загиблі з однієї родини… Їхні рідні приходять до церкви, шукають підтримки. Ми стараємося запрошувати їх і на молитву, і на різні заходи, разом волонтеримо, спілкуємося».

Попри війну, у громаді відбуваються й радісні події. Уже під час повномасштабного вторгнення в катедральному соборі повінчалося кілька молодих пар, народилися й були охрещені їхні діти. Одна з пар познайомилася під час волонтерської роздачі допомоги.

Підтримка з усього світу

Екзарх наголошує: без допомоги добродіїв служіння потребуючим було б неможливим.

«Ми вдячні отцю Маркові Семегену, всій спільноті парафії собору Святої Софії у Римі, а також Релігійному товариству „Свята Софія“. Саме звідси до Харкова передають гуманітарну допомогу: продукти, ліки, одяг. Багато допомоги ми також отримали завдяки старанням кардинала Конрада Краєвського, роздавача Папської милостині, який передає від Папи Римського медикаменти, продуктові набори, теплі речі. Папа молиться за нас і також надає допомогу, щоб підтримати людей, що перебувають близько від зони бойових дій. Також ми вдячні за підтримку єпископу-емериту Діонісієві Ляховичу, апостольському адміністратору для українців в Італії владиці Григорієві Комару, Карітасу Італії, парафії італійського міста Комо. Це — наші благодійники впродовж чотирьох років війни».

Читайте також:
Гуманітарний вантаж з Італії доставили до Харкова

«Коли щотижня до храму приходять тисячі людей, ми маємо що їм дати. Це — чудо Божого милосердя і людської доброти», — каже єпископ.

Війна руйнує не лише домівки та житло людей — страждають і храми: «У нашому екзархаті зазнали пошкоджень від російських ударів каплиця та парафіяльний будинок у Золочеві, що недалеко від російського кордону. Але люди продовжують молитися, до них приїжджають наші священники, щоб послужити».

Однак, за словами владики Василя, досі великою потребою Харківського екзархату є священники та богопосвячені особи: «Важливо, щоб на парафіях був священник. Хто готовий приїхати до нас і послужити у Харківській, Полтавській чи Сумській областях — запрошуємо! Бо це велика справа — служити, жертвувати свій час для Бога і людей, які страждають від війни».

Цьогоріч росіяни вдарили ракетами по Ізюму, поблизу каплиці Святого великомученика Юрія, де служить о. Петро Майка. І хоч місто уже понад 2 роки деокуповане, тут постійна загроза обстрілів і бомбардувань.

«Кілька бомб розірвалося біля нашої каплиці, де люди моляться і надається гуманітарна допомога. Чудо, що ніхто не загинув від цих ударів, бо священник якраз перебував у каплиці», — згадує владика Василь.

Читайте також:
Унаслідок російського авіаудару постраждала каплиця Великомученика Юрія міста Ізюм на Харківщині

Під окупацією перебувала й громада селища Вільча, біля Вовчанська. Зараз це «сіра зона» на лінії фронту: «Селище понівечене, наша каплиця повністю знищена, будинок „Матері і дитини“, який діяв при парафії, знищений, парафіяльний будинок зруйновано. Ми не можемо туди поїхати, нам надіслати лише фото руїн».

«Найважче на війні — продовжує владика, — втрачати людей. Гинуть як військові, так і цивільні. Це найбільше болить. Злочинним є те, що, обстрілюючи інфраструктуру, у людей забирають нормальні умови для життя. У цьому підлість, жорстокість, нелюдяність. Ця війна підступна, злочинна, бо російський агресор воює не тільки проти військових, а й проти цивільних людей, проти дітей, хворих і немічних».

Де брати сили?

В умовах постійної небезпеки і невизначеності священники та богопосвячені особи продовжують служіння. Екзарх переконаний: джерело витривалості — у молитві та служінні ближнім.

«Перше — треба просити допомоги в Бога. Коли ми молимося, живемо духовним життям згідно з Євангелієм, перебуваємо в Божій благодаті — тоді маємо відвагу просити благословення в Господа. А друге — це служити іншим, виявляти доброту, любов, співчуття тим, які поруч, які по-різному переживають жахіття війни. Ми лікуємо рани, даємо надію, бо людина навіть під час війни має зберегти людські та християнські цінності», — підсумовує єпископ.

Департамент інформації УГКЦ

Джерело