Проповідь Преосвященного владики Тараса, єпарха Стрийського, виголошена у Першу неділю Великого Посту, 1 березня 2026 року, в часі Архиєрейської Божественної Літургії в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

Слава Ісусу Христу!

Всечесні отці, дорогі у Христі брати і сестри!

Сьогоднішнє Євангельське читання розпочинається розповіддю про початок прилюдної діяльність Ісуса з Назарету. Напередодні, біля Йордану, Іван Хреститель побачив Ісуса, який надходив, і мовив до двох своїх учнів: «Ось Агнець Божий». Почули вони це та й пішли за Ісусом. Були то Андрій та Іван. Ісус, побачивши що вони йдуть, мовив до них: «Чого шукаєте?» Ті відповіли: «Рабі, учителю, де перебуваєш?» «Ходіть та подивіться», відповів Ісус. Пішли та побачили, де перебуває, і того дня залишилися в нього.

Андрій зустрів свого брата Симона і мовив до нього: «Ми знайшли Месію, що у перекладі означає: Христос», і привів його до Ісуса. Ісус же, глянувши на нього, сказав: «Ти – Симон, син Йони, ти зватимешся Кифа», що у перекладі означає: Петро-Скеля.

Хтось, зацікавлений свідчення, приходить до Ісуса сам, інший є покликаний тими, що вже якось Христа пізнали. Наступного дня, у поганській Галилеї, Ісус зустрів Филипа, мовив до нього: «Іди за мною». А Филип зустрів Натанаїла і сказав йому: «Ми знайшли того, про кого Мойсей у законі писав і пророки, Ісуса Йосифового сина, з Назарету». Натанаїл зауважив: «А що доброго може бути з Назарету?» На що Филип відповів: «Прийди та подивися». Натанаїл зустрівся з Ісусом і визнав: «Учителю, Ти – Син Божий, Ти – цар Ізраїлів».

«Ісусе, хто ти? Де ти?» Якщо хтось привертає нашу увагу, то ми пробуємо його пізнати. Подібно так, «по-людськи», відбувалося і в житті перших учнів Христа. Вони не задовольнялися поверхневим і початковим пізнанням. Хоча вже знали Христа зі свідчення Івана Хрестителя, і навіть йшли за Ним, але хотіли «чогось більшого», що зблизило б їх з цим таємничим «Агнцем Божим». А для цього потрібно не лише «свідчення» іншої людини, але й власний досвід особистої зустрічі. І якраз у такому пошуку можна відчути те, що й перші учні: Ісус є нам близьким, Він сам є тим, хто першим шукає нас.

Навколо Ісуса збиралося юрмиська людей. Одні були цікаві, інші хотіли зцілитися, деякі спонтанно приєдналися до натовпу. Нині Євангеліє оповідає як хтось стає учнем Христа. Для одних початком стало свідчення іншого про Ісуса, хтось почув про нього сам, когось Ісус знайшов і покликав: йди за мною. І завжди важливою є особиста відповідь кожного.

Питання «де ти живеш», приховує щось істотне. Пізнати Христа «ближче» недостатньо один раз – потрібно постійно шукати Його обличчя. Ісуса не можемо «захопити», замкнути Його у своєму світі, або «увічнити» мить такої зустрічі. Навіть «бути з Христом», не означає Його цілковите пізнання таким, яким Він є. Все наше життя є пошуком «домівки» Христа, щоб пізнавати Його щораз глибше.

Таким є «шлях учня» Христа: він приймає свідчення, що Ісус є Спасителем і приходить до Нього, щоб побачити і перебувати з Ним. Однак шлях не закінчується цим, але продовжується свідченням, яке передає: «Ми знайшли Месію», Спасителя. Свідчення, в істинності якого учень особисто переконався, і яке «народжує» нового Христового учня.

Власне буття християнином починається з того, що людина приймає Ісуса як свого Спасителя. Все інше, мораль, історія, етичні цінності, літургія тощо, до цього належить, але без цієї основи особиста релігійність не є правдивим християнством.

Ісус не шукає шанувальників але учнів, які підуть за ним. Перша зустріч з Ісусом може бути цілком випадковою, або несподіваною і дивовижною, як це було з Натанаїлом. Але завжди така зустріч відкриває шлях до «більших речей». Ісус не дає себе і свого послання лише як додаток до чийогось життя. Він веде людину туди, де вона не була, вводить її в життя, якого вона досі не пізнала. Не дивно, що покликаний часто вагається, чи вирушати в таку подорож. Він справедливо підозрює, що Ісус може дати йому ім’я, як нове покликання. Що він може бути вирваний із звичних істот, із відчуття, що сам найкраще знає світ і життя. Що «на старості років» йому, можливо, доведеться вчитися жити по-новому – жити за Ісусом.

Реальність справді такою і є. У Ісусі небо поєднується із землею, людське з божественним. І людина, яка стане його учнем, побачить «ангелів, що сходять і піднімаються», та відчує божественне у своєму людському житті.

Отже, якщо ми визнаємо Ісуса нашим Спасителем, то показуємо, що такий життєвий шлях дійсно можливий. Що можна йти шляхом, на якому людина віддає перевагу правді перед брехнею, Богу перед людиною, любові перед егоїзмом, важкому перед легким, хресту перед збереженням життя за будь-яку ціну. Бо так ми замінюємо багато слів свідченням власного життя і очевидно показуємо альтернативу життю, яке ведуть інші. Однак, щоб ця альтернатива була правдоподібною, її потрібно жити всім серцем і часто жити довго. Бо якщо ми були лише частиною оточуючого Христа натовпу, то не будемо вірогідними.

Апостоли вирушили в дорогу з Ісусом відразу ж, як тільки отримали запрошення. Вони досить довго перебували поруч з ним у Галілеї, але тільки після свого відступництва і навернення, та після зішестя Духа стали свідками, тими, хто був здатний ефективно вести інших людей на шлях за Ісусом і зміцнювати їх на ньому. Подібно і ми, якщо можемо разом з Андрієм сказати: «Ми знайшли Месію», якщо це дійсно стосується нашого життя і якщо ми рушили за Ісусом, якщо ми вже на шляху, то все, про що йшлося, може зростати і здійснитися в нашому житті. Амінь.

Джерело