Проповідь Преосвященного владики Тараса, єпарха Стрийського, виголошена в Другу неділю Великого Посту, 8 березня 2026 року, в часі Архиєрейської Божественної Літургії в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

Слава Ісусу Христу!

Всечесні отці, дорогі у Христі брати і сестри!

Чуда в історії діяльності Ісуса виконували принаймні три основні функції: були знаками вже присутнього між людьми Божого Царства, підтверджували післанництво Ісуса як Месії, та засвідчували Його владу над сатаною і злом. Таким чином, зцілення паралітика є передвістям нового життя, яким Ісус у воскресінні розділиться з усіма, хто прийме його спасіння.

Вислів «Син Людський» в устах Ісуса міг означати просто: «Я». Але в Книзі Даниїла міститься глибше тлумачення цих слів. Там сказано, що «хтось, подібний до Сина Людського» виступав від імені Божого. Сили зла обрушилися на нього, але Бог врятував його, оправдав, підтвердив його праведність і дав право здійснювати найвище правосуддя, та владу дарувати Боже прощення.

Книжники дуже швидко зрозуміли: прощаючи гріхи, Ісус заявляє, що є Богом. Тому щоб доказати дійсність прощення гріхів, Ісус конкретно підтверджує свою владу кажучи розслабленому: «Встань, візьми твоє ліжко і йди до свого дому».

Перш за все, Ісус показує що гріх є більшим злом ніж хвороба, та що здоров’я душі цінніше, ніж здоров’я тіла. Зцілення від хвороби – це лише образ того порятунку, яким є очищення душі, тому духовне зцілення може, але не мусить, супроводжуватися оздоровленням.

Слова: «Прощаються тобі гріхи твої», не означають, що прощення гріхів є «легшим» вчинком відносно «важчого» тілесного зцілення паралітика. Однак власне очевидністю чуда Ісус проголошує себе Божим посланцем, котрий має силу божественного судді, бо «Син Людський має владу прощати гріхи на землі».

Важливим є те, що Ісус зціляє тим самим словом, яким навчає. Його «Слово – живе й діяльне, і гостріше від усякого двосічного меча: воно проходить аж до розділу душі й духа, суглобів та кістяного мозку, і розрізняє чуття та думки серця. Нема створіння, скритого від Нього. Слово Живого Бога навчає, прощає і зціляє…

Ісус сам пояснює суть своєї місії: «Син Людський прийшов не на те, щоб Йому служили, лише щоб служити й віддати Своє життя як викуп за багатьох». Він хоче послужити всім, але насамперед тим, які не мають нікого, хто привів би їх до дому Отця, до храму, який має бути домом молитви для усіх народів. В цьому Він налаштований дуже рішучо, а Воплочення, Смерть і Воскресіння є цьому найкращим підтвердженням.

Ісус не раз казав учням, що наближається Його Царство, і що його прихід вони пізнають по явних знаках, які його будуть супроводжувати. Проблема полягає в тому, що люди швидко про це забувають, особливо, коли їх досвід говорить щось інше, ніж те, що сказав Ісус, або коли це не має для них сенсу.

Ісус проповідував, що має силу прощати гріхи, і довів це, наказавши паралітику встати і піти. Не важливо, що тоді шепотіли юдеї про Ісуса. Перед їхніми очима сталося незаперечне диво. Тому і нам потрібно знаходити способи узгодити те, у що віруємо, з досвідом побаченого.

Досвід, який має Церква, говорить, що у ній ніколи не перестають відбуваються чуда. Але ми зазвичай вважаємо, що Ісус робив більші діла, ніж ми – хоча Він сам сказав, що робитимемо «ще більші речі».

Ісус зцілив паралізованого на тілі і душі тому, що побачив віру тих, котрі його принесли. Можливо паралітик вже не вірив, що коли-небудь зможе одужати. Його порятунок опосередкувала віра чотирьох близьких друзів, які опустили ноші з паралітиком перед Ісуса. Демонтувати дах непросто і коштує це багато, але щоб допомогти йому вони зробили неможливе.

Скільки таких «хворих» людей знаходяться на «ношах» життя кожного дня поруч з нами? А наша віра може «наблизити» до Ісуса тих, хто зневірився або збайдужів до віри, хто живе так, ніби Бога нема, життя яких паралізоване гріхом насолод, або цілком втратило напрям і ціль.

На початку достатньо навіть нашої молитви. Але наполегливої та з довірою. У наш час поблизу є багато місць де Ісус очікує на таких паралітиків. Розбирати дахи може не знадобитися. Натомість вчинити милосердя: грішника навернути, показати йому, що є інша дорога, про яку він, можливо, не знає. Для цього навіть не завжди потрібні слова. Найбільш дієвою проповіддю про близькість Христа є наше життя, вчинки, ставлення до інших. Тому швидше потрібно боротися з часом і своєю слабкою довірою, яка знеохочує шукати спосіб як їх дістатися до Ісуса. А Він оцінить навіть найменші наші зусилля і промовить Своє слово, щоб «всі чудувалися, хвалили Бога і говорили: Ніколи ми такого не бачили!» Амінь.

Джерело