Проповідь Преосвященного владики Тараса, єпарха Стрийського, виголошена у Хрестопоклінну неділю, 15 березня 2026 року, в часі Архиєрейської Божественної Літургії в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

Слава Ісусу Христу!

Всечесні отці, дорогі у Христі брати і сестри!

У наших домівках, в церквах та навіть громадських і урядових установах, на стінах висять хрести. Маленькі, великі, різного мистецького рівня. Часто вони сприймаються як частину інтер’єру. Нажаль не бракує і тих, котрі обурюються з присутності хреста, особливо у публічному просторі. Вони не вірять, що «будуть дивитися на того, кого прокололи», та заперечують, що хрест проголошує Того, хто «після трудів душі своєї побачить світло… бо видав на смерть свою душу і був зачислений до лиходіїв, коли узяв на себе гріхи багатьох і за грішників заступався». Вони вважають хрест Спасителя «глупотою», бо на ньому Він був «поранений, побитий Богом і принижений». Хрест їх дратує, для них він є скандалом хреста. Але і ми теж звикли до його вигляду вже настільки, що він, хоч і не обурює нас, але й не приваблює.

Все це тому, що жах розп’яття перевершує нашу уяву. Однак дійсність є цілком іншою. Як мати в болях народжує свою дитину, так і Христос народив нас у болях на хресті, і в ньому скрита таємниця Божої любові. «Не було в ньому ні виду, ні краси, ні вигляду принадного не було в ньому. Зневажений, останній між людьми, чоловік болів, що зазнав недуги; … зневажений, і ми Його нізащо мали. Та Він наші недуги взяв на себе, Він ніс на собі наші болі. Ми ж гадали, що його покарано, що Бог його побив, принизив. Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і Його ранами ми вилікувані».

 Хрест це вираз страждання зрадженої людиною Божої любові. Вже під час хрещення в Йордані Агнець Божий взяв на себе гріхи всіх людей. Бог поклав на Нього кару замість невірних. Ісус усвідомлював, що за людські гріхи Його безвинно засудять до смерті. Що до кінця Його не зрозуміють навіть найближчі, а для багатьох людей Його страждання будуть даремними, бо вони відкинуть Його жертву.

Тому хрест – це не лише про Голгофу, але і про дорогу на неї. Христос тричі впав під хрестом, щоб додати мужності піднятися людям, які падають в гріх. Перед розп’яттям Ісус переніс бичування, від якого люди передчасно помирали. Тому солдати примусили Симона з Киренеї нести Його хрест. З хреста пролунало Ісусове: «Прагну». Але ця спрага не була лише фізичною. Господь прагнув спасіння людства, і на хресті віддав свого Духа, наповнивши світ Духом Божої любові.

Після розп’яття ситуація змінилася. «Пилат здивувався, що Ісус уже помер». Досвідченого у стратах римлянина ця людина бентежила. Він не помер, коли інші помирали, і помер, коли інші ще жили. Все у цій людині було настільки нестандартним, що сотник вигукнув: «Він справді був Сином Божим!». Так, Ісус справді поводився як володар над смертю. Смерть не мала над ним влади, це Він визначав, коли помре. І чи помре.

Коли ми споглядаємо хрест, то бачимо в ньому насамперед дерево, яке є знаряддям страти яке розповідає про тортури і смерть. Цицерон і Тацит описують хрест як «найжорстокіше покарання», а Тора говорить як про знаряддя смерті, призначене для проклятих Богом і людьми.

Саме тому ми не завжди розуміємо хрест Христа в його істині: не хрест дав Ісусу славу, а Ісусова відданість Божій любові дала славу хресту. Господь пережив хрест так, що він перетворив на знак життя. Хрест став вівтарем для жертви Божого Сина за людей, навіть, або передовсім, за своїх катів.

Як інструмент смерті хрест не може бути славним, але те, що Ісус пережив на хресті, і є шляхом до слави. «Слава» є виразом маєстату Божої присутності в історії, сліду Його дії, Його Царства. Слава Ісуса є в об’явленні на хресті сили Його любові, вилитої на людство до крайності.

На хресті Ісус виглядає як відкинутий, засуджений, страждаючий і безсилий, але насправді Він відкриває славу у мірі, яку має Бог у Його житті. Жахливий хрест стає знаком світла; піднесення на дерево – царською прославою Ісуса, довершену Отцем. Він Цар, який прийняв ганьбу, та без помсти своєю любов’ю перервав віковічний ланцюг людської ненависті, ворожнечі та насильства.

Тому страждання Ісуса є подією прослави, а хрест інтронізацією Месії. Глузливі слова присутніх стали титулом, який розкрив справжню ідентичність Ісуса: Він є «Цар юдеїв». Титул, написаний на хресті трьома мовами, які проголошують «Його справжнє ім’я, яке є понад кожне ім’я».

Ісус передбачив хрест як «необхідність» у цьому грішному світі, де праведність закінчується зневагою, засудженням і розп’яттям. Божий Син повинен бути піднесений, «щоб кожен, хто вірує, мав через Нього вічне життя… бо так Бог полюбив світ, що дав Свого єдинородного Сина, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав вічне життя».

Ісус Христос своєю смертю на хресті надав йому нового сенсу. Від розп’яття Ісуса хрест став знаком перемоги, символом нового життя та Божої любові до людини: «коли я буду піднятий над землею, притягну всіх до себе». Тому ми не можемо дивитися на хрест без Христа, так само як не можемо відокремлювати Ісуса від хреста.

Хрест був долею Ісуса, так само як і долею кожного, хто готовий жертвувати себе Богові і ближнім. Тому хрест не є знаком терпіння, але знаменням Божої перемоги над злом світу. Ісусів хрест є благословенним, а не ганьбою, соромом чи нестерпним тягарем. І чим більше благословення ми приймемо впродовж свого земного життя, тим більше ми можемо змінюватися, і тим більшу надію маємо на вхід у вічне життя в Божому Царстві. Амінь.

Джерело