Річниця трагедії Маріупольського драмтеатру та біль Сіверськодонецька

Сьогодні Україна та весь цивілізований світ вшановують пам’ять жертв трагедії в Маріупольському драматичному театрі, що стала одним із найстрашніших символів воєнних злочинів проти людяності у сучасній історії.

Те, що мало бути осередком мистецтва та духовного натхнення, у березні 2022 року перетворилося на єдиний прихисток для тисяч мирних мешканців, які шукали порятунку від нещадних обстрілів.

Навіть великі білі літери з написом «ДІТИ», виведені на площі перед будівлею як благання про милосердя, не зупинили агресора, ставши натомість німим свідченням його невимовної жорстокості.

Цинічний авіаудар забрав життя сотень невинних людей — жінок, дітей та літніх осіб, чиї мрії та майбутнє навіки залишилися під завалами споруди, що стала для них спільною могилою.

Цей біль нерозривно пов’язаний із трагічною долею Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру в Сіверськодонецьку, який був справжнім символом незламності, знайшовши свій другий дім після окупації Луганська у 2014 році.

Відроджений з попелу, він знову став мішенню для ворожої артилерії в червні 2022 року, коли цілеспрямовані обстріли перетворили сучасний культурний центр на обвуглені руїни.

Знищення цих театрів не було випадковістю, а свідомим актом етноциду, спрямованим на викорінення української ідентичності та культури.

Сьогодні ці рани на серці нашої держави не загоюються, залишаючись вічним нагадуванням про нелюдську подобу агресора, який цілеспрямовано нищив цивільне населення та національне надбання.

Ми бережемо пам’ять про кожну душу, що згасла в ті страшні хвилини, і продовжуємо боротьбу за те, щоб кожен воєнний злочинець відповів за скоєне перед міжнародним трибуналом. Світло пам’яті про загиблих у театрах Маріуполя та Сіверськодонецька навіки житиме в наших помислах як символ незламності українського духу та нашої невідворотної вимоги справедливості.