15 березня, у Хрестопоклонну неділю, вулицями міста Дрогобича пройшла Хресна дорога, участь в якій взяв владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, численне духовенство, семінаристи і багато дрогобичан. Під час цьогорічної Хресної дороги вірні роздумували над кількома знаковими подіями: 80-ті роковини Львівського псевдособору, 90-ті роки від дня народження владики Юліана Вороновського і 25-ліття приїзду святого Папи Івана Павла ІІ в Україну.

У своєму слові владика Ярослав звернув увагу на духовний зміст Хрестопоклонної неділі, яка припадає на середину Великого посту і покликана підтримати вірних у їхній духовній боротьбі. «Ми щойно молитовно звершили Хресну Дорогу, пройшовши вулицями нашого міста несучи перед собою знамено – Хрест Господні, який світ колись вважав ганьбою – а ми сповідуємо як знамено перемоги. Хрестопоклонна неділя – це середина Великого посту, і Церква виносить Хрест не для того, щоб засмутити нас, а щоб підкріпити: шлях є важким, але він веде до світла, до воскресіння», – наголосив єпископ.

Роздумуючи над значенням хресного шляху Христа, проповідник провів паралель між стражданнями Спасителя і випробуваннями, які переживає український народ у різні історичні періоди. «Наш народ також знає, що таке нести хрест – не в переносному, а в найбільш реальному сенсі. Голодомори, коли матері ховали у ліжечку дитини жменьку борошна, щоб прокормити, не дати померти, але ворог і це забирав. Депортації, коли українські родини вантажили у товарні вагони і везли на заслання в Гулаги. Розстріляне відродження, коли найкращих синів і доньок нації знищували за те, що вони мислили і творили по-українськи. І сьогодні – ракети, що падають на житлові квартали, перетворюють наші міста на руїни», – зазначив владика Ярослав.

Водночас єпископ підкреслив, що навіть на хресному шляху завжди знаходяться люди, які виявляють співчуття і підтримку, подібно до тих, хто допомагав Христові дорогою на Голготу. «Симеон Киренейський не планував нести Ісусів хрест того дня. Він просто йшов із поля. Але вояки змусили його, і він підставив плечі – а може, і серце, бо не можна торкнутись Христового Хреста і залишитись таким самим. Вероніка не мала влади зупинити несправедливість, але мала серце і рушник. Вона витерла закривавлене обличчя Христа – і на тому рушнику залишився відбиток, нерукотворний образ Господа», – сказав проповідник.

Крім цього, владика Ярослав згадав про трагічні події Львівського псевдособору 1946 року. «Цього року минають вісімдесяті роковини від так званого Львівського псевдо собору 1946 року – одного з найбільших злочинів проти свободи совісті у двадцятому столітті. Радянська влада зібрала кількох відступників і під дулами зброї, шляхом шантажу і фальсифікації “проголосила” ліквідацію Української Греко-Католицької Церкви», – пригадав єпископ.

Далі архиєрей закликав вірних не втрачати надії навіть серед випробувань, пам’ятаючи, що остаточне слово належить Богові. «Ось чому ми стоїмо сьогодні перед Хрестом Господнім – з болем і висновками. Бо ми знаємо кінець цієї історії. Не пилат має останнє слово, не кати – тирани. Не ті, хто цвяхами прибивав до дерева Того, Хто є Самим Життям. Останнє слово – у Господа. І це слово – Життя і Воскресіння. Україна переживає свій Великий піст, свій хресний шлях, свою Голготу, але вона іде – і вона з Богом дійде до Великодня, свого Великого дня свободи. Через терни – до зірок, через хрест – до воскресіння», – наголосив владика Ярослав.

На завершення владика Ярослав закликав вірних нести свій життєвий хрест з вірою та підтримувати один одного у складні моменти. «Просімо у Господа тієї глибокої сили і благодаті, щоб у найважчі хвилини нашого життя, серед найбільшого болю, ми могли чітко усвідомлювати Божу присутність поруч із нами. З цією певністю, що Бог ніколи нас не покине, сміливо крокуймо в кожен новий день нашого життя. Несімо свій хрест, підтримуймо тих, хто падає під тягарем свого хреста, і невтомно працюймо, наближаючи нашу спільну велику перемогу», – закликав єпископ.

Пресслужба Самбірсько-Дрогобицької єпархії 

ФОТОРЕПОРТАЖ

Джерело