МИХАЙЛО ВРУБЕЛЬ І КИЇВ: РОКИ СТАНОВЛЕННЯ ХУДОЖНИКА

Михайло Врубель – один із найяскравіших художників рубежу ХІХ-ХХ століть, чия творчість посіла важливе місце у формуванні мистецького напрямку модерну, а життєвий шлях виявився тісно пов’язаним з українськими землями.

Майбутній митець народився 17 березня (за новим стилем) 1856 року в місті Омську в родині військового юриста. Його ранні роки були непростими: коли хлопцеві було лише три роки, померла його мати. У дитинстві він мав слабке здоров’я. Загалом дитячі та юнацькі роки Михайла минали в різних містах Російської імперії, зокрема частина дитинства припала на Харків, де родина мешкала у 1860–1865 роках.

Під час навчання в Одеській гімназії (1870–1872 роки) він уже виявляв інтерес до малювання й відвідував місцеву малювальну школу. Попри цей потяг до мистецтва, спершу Врубель обрав цілком практичний фах і, продовжуючи справу батька, вступив на юридичний факультет Санкт-Петербурзького імператорського університету.

Проте правнича кар’єра Врубеля не захопила. Значно сильніше імпонували література, філософія, театр і малювання. Уже невдовзі він здружився зі студентами Імператорської академії мистецтв, почав відвідувати там вечірні класи, а в 1880 році вступив до неї.

Вирішальний вплив на його становлення мав художник та педагог Павло Чистяков, який прищепив Врубелю особливе відчуття форми, конструкції образу й внутрішньої дисципліни рисунка. Саме ця школа багато в чому визначила своєрідність його майбутньої художньої мови.

Визначне місце у біографії Врубеля посідає Київський період, що тривав у 1884-1889 роках. Саме він став одним із вирішальних етапів у становленні художника. До Києва Врубель приїхав на запрошення мистецтвознавця Адріана Прахова для участі в реставрації Кирилівської церкви. Тут він не лише працював із давнім сакральним живописом, а й створював власні композиції, що поєднували повагу до візантійської та давньоруської традиції з цілком модерним, глибоко особистим баченням образу. Він також брав участь у відновленні стародавнього живопису в Софійському соборі, а 1887 року розробив ескізи для розписів Володимирського собору, хоча до виконання основних робіт його так і не допустили.

У 1885 році Врубель побував в Італії, де вивчав візантійський і пізньоримський живопис, мозаїки та вітражі Равенни й Венеції. Після повернення він знову працював у Києві, писав на замовлення, давав уроки малювання, створював нові композиції. Саме в цей час з’явилися й перші начерки, пов’язані з темою Демона – однією з центральних у всій його подальшій творчості. До київського періоду належать і такі твори, як «Дівчинка на тлі перського килима», «Східна казка», «Автопортрет», «Портрет В. Д. Замирайла», численні акварелі й рисунки.

Після від’їзду з Києва, куди митець в майбутньому ще неодноразово приїздив, художник жив у Москві. Він працював у різних галузях мистецтва: створював станкові картини, монументальні розписи, театрально-декораційні роботи, графіку, книжкові ілюстрації, твори декоративно-ужиткового мистецтва. На початку 1896 року художник познайомився з оперною співачкою Надією Забєлою, яка згодом стала його дружиною та однією з головних муз у житті. У цей період він створював не лише драматичні, а й казково-міфологічні образи – «Пан», «Богатир», «Царівна-Лебідь» та інші роботи, що стали класикою мистецтва рубежу століть.

Останні роки життя Михайла Врубеля були трагічними: після тяжкого психічного зриву 1902 року він більшу частину часу перебував у лікарнях, а 1906 року майже повністю втратив зір. Помирає видатний митець в Санкт-Петербурзі 14 квітня (за новим стилем) 1910 року.