15 березня, у Хрестопоклонну неділю, коли березневе сонце м’яко торкалося церковного подвір’я храму святого Миколая у Старому Самборі, тут запанувала особлива тиша — тиша, що передує спільній молитві. Кілька сотень людей із різних куточків краю зібралися на традиційну прощу, яка цьогоріч стала живим свідченням страждання, віри та незламності українського народу.

 

П’ятий рік повномасштабної кровопролитної війни наклав свій відбиток на цю духовну подію. Старосамбірський деканат УГКЦ під проводом отця-декана Михайла Николина ініціював не просто Хресну ходу, а шлях пам’яті та солідарності з тими, хто віддав найдорожче — своє життя.

Звертаючись до присутніх, отець Михайло наголосив: «Дорогі паломники, ми вирушаємо хресною дорогою нашої України разом із полеглими воїнами. Подивіться на ці обличчя праворуч і ліворуч. Протягом усіх 14 стацій ми не зводитимемо очей з їхніх світлих поглядів. Вони мали б іти поруч із нами цією землею, але сьогодні крокують із нами у вічності. Ми — на землі, вони — у небесному воїнстві, але наше прагнення до перемоги та миру єдине. Будьмо в молитві разом із ними».

Головною особливістю цьогорічної прощі стала участь родин загиблих Захисників зі Старосамбірського деканату — зокрема Старосамбірської та Стрілківської громад. Матері, дружини, сестри, діти та молодь тримали у руках портрети своїх рідних — синів, чоловіків, батьків. Із цих світлин дивилися різні обличчя: від зовсім юних, 18-річних хлопців до зрілих чоловіків, чия мудрість тепер закарбована у пам’яті.

Попереду процесії військовослужбовці та рідні воїнів, які нині боронять Україну, несли важкий дерев’яний хрест — символ страждання і водночас надії. За ними йшли сотні вірян, об’єднані спільною молитвою, що лунала над передгір’ям Карпат.

Маршрут прощі проліг через села Тершів, Спас, Бусовисько та Верхній Лужок. У кожному населеному пункті місцеві громади виходили назустріч паломникам, виставляючи портрети своїх полеглих односельців. Ця хода стала справжнім свідченням єдності: без поділу на конфесії чи парафії — як одна українська родина, що разом іде дорогою до Бога.

Загалом у молитві взяли участь близько двох тисяч людей. Попри тривалий шлях, паломники не скаржилися на втому — спільний намір молитви за переможний мир і спокій душ загиблих додавав сил кожному кроку. Організацію повернення учасників забезпечила Старосамбірська громада.

Завершальна, чотирнадцята стація відбулася у вечірніх сутінках біля Пантеону Слави у Стрілках — місці спочинку борців за волю України минулих поколінь. Символізм цієї події був особливо промовистим: сучасні герої стали в один ряд із борцями минулого, продовжуючи шлях жертовності заради свободи.

Родини полеглих воїнів, попри біль втрати, дякували за організацію прощі. Для них ця Хресна дорога стала моментом духовної підтримки та свідченням того, що подвиг їхніх рідних не забутий.

Ця проща на Старосамбірщині ще раз нагадала: шлях до воскресіння проходить через Голгофу, але ми не самі — з нами Бог і наші Небесні Захисники.

повідомила
Марія КУЗЬМИН

ФОТОРЕПОРТАЖ

 

Джерело