Подія стала однією з ключових в історії Центральної та Східної Європи міжвоєнного періоду. й водночас сумною для України. Її уроки залишаються актуальними уроками для сьогодення.

У 1936 році колишній посол УНР у Латвії, полковник Володимир Кедровський свої спомини про ті перемовини найменує промовистим заголовком «Ризьке Андрусово» – таким чином проводячи аналогію із XVII століттям коли Україну-Гетьманщину було поділено між Річчю Посполитою та Московським царством.

Так сталось і на початку ХХ століття. За рік перед договором Польща покладалась на Армію УНР як на свою важливу союзницю у боротьбі з російським більшовизмом.

Союзницькі наміри було офіційно скріплено у квітні 1920 року Варшавською угодою на найвищому рівні, між керівництвом УНР та Польщі, Симоном Петлюрою та Юзефом Пілсудським. Але коли справа з поля бою перейшла в дипломатичну площину – поляки відмовились бачити й чути своїх союзників, ба більше прийнявши радянську пропозицію ігнорувати УНР на переговорах. Натомість в якості української сторони сприймати делегацію УСРР у складі Емануїла Квірінга, Юрія Коцюбинського та Дмитра Мануїльського.

За результатами Ризького миру Україна знову опинилась у становищі в якому перебувала до початку Першої світової війни – поділена між чужими державами. За свою незалежність українцям довелось боротися ще багато десятиліть.

Водночас, не вирішене українське питання залишилось однією із складних проблем європейської політики. В кінці 30 років ця проблема постане серед причин початку Другої світової війни.

У сучасній Війні за Незалежність України наша держава всіляким чином підтверджує, в тому числі завдяки вірній допомозі партнерів, що у жодному разі недопустить щоб долю України вирішували без неї. А Європа вкотре пересвідчується, що суверенітет України – це запорука континентальної безпеки.