Євр. 314 зач.; 6, 13-20

Дорогі в Христі брати і сестри!

Сьогоднішнє апостольське читання в четверту неділю Великого посту нагадує нам про Божу обітницю Авраамові, особливо про його терпеливість, яка веде до її здійснення, і про надію, що є «котвою душі, безпечною та міцною» (Пор. Євр. 6, 19). Ці слова відкривають нам фундаментальну істину євангельської керигми: Бог є вірний Своєму слову, а ми, як спадкоємці Його обітниці, покликані до радикальної вірності у відповідальності за все Боже створіння. Бог поклявся Самим Собою, що благословить і розмножить насліддя Авраама, і це благословення охоплює не лише людину, але й увесь світ, бо створіння є середовищем нашого життя.

Папа Франциск у своїй енцикліці Laudato Sì наголошує: «Всесвіт розвивається в Бозі, який суцільно наповнює його. Тож таїнство присутнє в листку, гірській стежці, краплі роси, обличчі бідняка» (Laudato Sì, 233), а отже, земля, вода, повітря, рослини й тварини – це не просто ресурси, а священні дари Божі. Відповідальність за них є невід’ємною частиною нашої віри, адже якщо ми визнаємо, що Бог не відмовляється від Своєї обітниці, то й самі не зможемо відмовлятися від турботи про Його дім.

Сьогодні апостол Павло каже, що завдяки довгій терпеливості Авраам осягнув обітницю, і так само ми повинні бути терпеливими в справі збереження довкілля. Відновлення лісів чи очищення рік – це процеси, що вимагають часу, але саме послідовність у цих добрих ділах показує нашу вірність Божій волі. 

У світі, де екологічні проблеми здаються нездоланними, надія в Христі стримує нас від розпачу та спонукає діяти. «Надія допомагає нам зрозуміти, що вихід є завжди, що ми завжди можемо змінити напрямок руху, завжди зможемо зробити щось для вирішення наших проблем» (Laudato Sì, 61), зокрема берегти землю та дбати про чистоту води. Це не просто екологічні кроки, а глибокі духовні вчинки, що засвідчать нашу любов до Творця через любов до Його створіння.

Приклад святого Франциска з Асижу, який бачив у кожній істоті відблиск Божої доброти, нагадує, що наше ставлення до природи є мірилом нашого духовного стану. «Ми забули, що самі створені із земного пороху» (пор. Бут 2, 7); наші тіла створені з елементів планети, ми дихаємо її повітрям, а її вода живить нас і відновлює сили» (Laudato Sì, 2). Берегти землю означає визнавати її як дар Божий, як «сестру», яку ми не маємо права кривдити.

Папа Франциск в часі молитви на порожній площі Святого Петра під час пандемії застерігає, що ми не можемо вважати себе здоровими в хворому світі.

Сьогодні в читанні Апостола чуємо, що Ісус увійшов «за завісу» як предтеча і як Архієрей, що приносить жертву за все створіння, бо «Ним постало все» (Ів 1, 3). Тому наше служіння природі – це пряма участь у Христовому служінні та шлях за Господом усього створеного.

Щоб це слово стало живим і діяльним у нашому серці, Церква сьогодні заохочує нас до конкретних духовно-екологічних рішень під час цього посту.

По-перше, практикуймо піст від надмірного споживання та використання пластику, бо менше споживання – це більше місця для любові до землі. По-друге, маймо терпеливість у малих справах, як-от сортування сміття чи економія води, бо саме через таку постійність ми осягаємо обітницю. По-третє, розпочинаймо день із молитви вдячності за дари природи, бачачи в них Боже благословення.

І наостанок: зробімо конкретний екологічний подвиг – посадімо дерево або очистьмо джерело, адже це є частиною нашої особистої дороги до спасіння. Нехай цей Великий піст стане часом справжнього навернення, де відповідальність за створіння стане виявом нашої вдячності Богові.

Амінь.

Підготував о. Ярослав Пелих, референт Бюро УГКЦ з питань екології Луцького екзархату.

 

 

Проповідь підготовлена в рамках Великопосної ініціативи «Екологічне навернення для порятунку створіння» 2026 р.

Джерело