Лк. 4 зач.; 1, 39-49; 56.

У світлі свята Благовіщення вітаюся по-християнськи, що дає нам можливість почути, замислитись і дати свою відповідь: «Христос посеред нас»!

Свято Благовіщення, напевно, неспроста святкують у період, коли матінка земля прокидається зі сну. Прокидається і чекає на «благу вість»… А на яку звістку чекаємо ми? Якщо ми земні, що із землі взяті, тож, хочемо ми цього чи не хочемо, але в цю ж землю і підемо. До кого ми прислухаємось у цей період пробудження, шануючи Богородицю як Матір Божу, оселю Бога і матір нашу, яка стала церквою на землі, вільно прийняла Слово Творця і дозволила йому жити в ній? Чи готові ми теж сказати своє «так» Господеві?

Франциск Асизький навчав: «Як Марія, так і кожен віруючий покликаний стати носієм Христа, приймаючи його любов до всього створіння».

Здебільшого свято Благовіщення припадає на час Великого Посту та мимоволі пов’язане із розважанням Страстей Господніх. І не даремно, бо саме в цей період наша матінка Земля теж переживає свою «Хресну дорогу» через підпалені поля із сухою травою, що розпинають на хресті все живе створіння.

У народі це дуже шановане свято. Існує приказка: «На Благовіщення навіть пташка гнізда не в’є». Однак для людей це вістка, що настав сезон посиденьок на природі. І якщо навіть пташина розуміє, що потрібно на мить зупинитись, то ми, люди, створені на образ і подобу Божу та вважаємо себе найдосконалішими створіннями й володарями всього, часто ігноруємо цю добру новину і після перших весняних пікніків залишаємо після себе купи сміття, схожі на гнізда.

Та це ще не все. Ми вряди-годи мали нагоду почути благу вість під час проповіді чи прочитати в книжці або газеті, що не гоже смітити на природі. Натомість ми, як homo sapiens, додумуємось спалити сміття. Далі виникає бажання підпалити залишки сухого листя та трави. Маємо тверде переконання, що таким чином наведемо порядок, насправді ж це призводить до згубних для довкілля й самої людини наслідків.

З року в рік ми наче одержимі духом німоти, глухоти та сліпоти! Бо навіть якщо самі так не чинимо, але так і не наважуємося зробити зауваження своєму ближньому, який так гріховно поводиться.

Подія Благовіщення – це звіщання початку чогось нового, яке через муку, смерть і воскресіння з мертвих Ісуса Христа відновлює Всесвіт. А що робимо ми? Чи звіщаємо екологічне вчення Церкви іншим як щось нове, необхідне для відновлення та збереження того світу, у якому живемо?

Якщо опитати вірних, чи робили вони коли-небудь екологічний іспит сумління, то більшість сказали б, що ні, бо для багатьох це взагалі щось незрозуміле. Хтось перший раз про таке почув, хтось скаже: «А до чого тут екологія і мої гріхи»? Багатьом людям простіше й комфортніше просто не перейматися цим питанням.

Виходить, що єдиним дієвим екологічним декалогом для такої категорії людей, який протягом дня можуть прочитати інші, – це кожен із нас, ті, котрі прикладом свого життя засвідчують ніжне і трепетне ставлення до всього створіння. Уявляєте? Єдиною енциклікою «Laudato Si», з якою людина може зіткнутися протягом тижня, може стати кожен із нас. Єдина сторінка із вчення святого Франциска Асизького, яку людина може прочитати за місяць, – це моє чеснотливе життя. Але що вона читає, коли бачить мене? Це залежить від кожного з нас.

Сьогодні запитайте ваших рідних, друзів: «Скажіть, чи я цього тижня був схожий/схожа на Творця і носія Христа, чи радше на руйнівника і невіруючого в ставленні до створеної Богом природи?»

Не біймося в цей великопосний період, окрім молитви та посту, сказати своє «так» екологічним звичкам. Не встидаймося відповісти «так» на запит у друзі одного з екореферентів УГКЦ. Досліджуймо та поставмо в приклад своїм рідним та друзям життя святого Франциска з Асижу – покровителя екологів, котрий сказав «так» Богу і самовіддано втілював Його милосердну любов до бідних та всього Божого створіння.

Бажаю собі та кожному з вас стати цією розгорнутою Божою книгою екологічної свідомості, яка з легкістю буде прочитана іншими людьми, котрі в результаті скажуть: «Так, це саме те, чого мені бракувало». На славу Божу і славу України.

Амінь.

Підготував о. Володимир Дяків, референт Бюро УГКЦ з питань екології Чернівецької єпархії.

 

 

Проповідь підготовлена в рамках Великопосної ініціативи «Екологічне навернення для порятунку створіння» 2026 р.

Джерело