Олексій Лях-Породько

У лютому 2026 року виповнюється 50 років унікальній події в історії українського хокею діаспори. До розвитку цього спорту безпосередньо долучилося багато достойників української діаспори, зокрема єпископ Української греко-католицької церкви, єпископ Чиказький (1993-2000), єпископ Саскатунський (2000-2008), апостольський адміністратор Чиказької єпархії (2000 – 2003) Михайло Вівчар, хокеїсти та меценати Мирон Затварницький й Нестор Будик; численні учасники легендарних ігор 1976 року, серед яких мені вдалося поспілкуватись з отцем Валентином Олійником та хокеїстом Жан-Марком Був’є.

1995 року студією “Укранімафільм” був знятий дев’ятий і, на жаль, останній мультфільм “Як козаки в хокей грали” (в YouTube можна переглянути) із серії мультиплікаційних фільмів “Козаки”. Хто ж не дивився цих мультиків! У 2016 та 2018 роках вийшли продовження “Козаки. Футбол” й “Козаки. Навколо світу”.

Є й не вигадана історія про “Козаків”, які насправді грали у хокей, але майже на двадцять років раніше, 1976 року. Ці ігри відбувались не в Україні, а в США із командою “Чорноморська Січ”.

Очевидною є любов до хокею у Канаді та США. Подейкують, хокей у Канаді – це друга релігія. А чи ви знаєте багатьох священнослужителів, які грають у хокей?

Отже, від народження (9 травня 1932 року) доля та життя Михайла Вівчара, майбутнього єпископа, була пов’язана зі спортом, зокрема з хокеєм. Бо ж народився він у місті Комарно (Манітоба, Канада). Хокей у його житті був повсякчас. Адже хокей у Канаді – це філософія життя, національна гордість, традиція та історична цінність.

У перші роки (1961-1981) священства він служив у коледжі святого Володимира як учитель, соцій, духівник, префект, ректор. Водночас Михайло ніколи не забував про тілесне виховання як про гармонійний розвиток й цілісність разом з духовним зростанням. Звісно, що серед найулюбленіших видів спорту був хокей. Він сам у нього грав, а потім тренував й опікувався хокейною командою “Козаки” з Вінніпега.

Отець Валентин Олійник з теплотою згадує про приїзд українців з Канади до українців США: “Було два матчі. Мало бути три і хто виграє два перші – чемпіони. Вони до нас приїхали. Ми їх дуже гарно гостили. Ці хлопці були старшими від нас. Навіть деякі були, я б сказав, мали більше двадцяти років. Але ми з ними грали. Перша гра, не знаю як то сталося, але ми програли 9:0. Людей було маса на цих змаганнях. Ми орендували цілу арену. Арена містила десь п’ять тисяч глядачів. Я був капітаном дружини, але був нервовий. Ми ніколи таких міжнародних змагань не мали, і ми ніколи не грали перед такою чисельною глядацькою аудиторією. То ж думаю, що першу гру ми всі нервували, і то призвело до такого результату. Друга гра вже була інакшою, бо ми програли 5:4. Хоча вели цілу гру, а на кінець, здається залишалось дві чи три хвилини, вони забили два голи, і ми програли 5:4. Вони були дуже добрі гравці. Очевидно, бо ж це Канада. А вони у Канаді грають щодня, мають арени всюди. У той час, у 70-х роках, це була дуже історична подія”.

Отже, 1976 року, 14 та 15 лютого в Нюарку на арені Бренч Брук Парку, відбулись історичні хокейні зустрічі хокейних дружин “Козаки” з Вінніпега (Канада) та “Чорноморська Січ” (Нюарк, США).

Голова УСВТ “Чорноморська Січ” Мирон Стебельський заявив: “Ми сподіваємось, що ця серія змагань, без уваги на її результат, буде стимулом для українських спортивних і молодіжних організацій активізувати наших українських хокеїстів в українських товариствах і клубах”. Схожі думки висловили радний Нюарку М. Боттон і голова місцевої ліги Джозеф Мелло.

Опікун “Козаків” Петро Мельницький сказав: “Ми приїхали сюди не тільки, щоб відбути змагання, але щоб довести, що при бажанні змагатися є ще охота зустрітися з друзями хокейного спорту та побачити, як живуть наші брати-українці в цій країні нашого поселення”.

Отже, не тільки спорт об’єднав цими днями українських спортсменів США й Канади. Їх єднав український родовід, національні традиції, бажання бути цілісними без меж чи кордонів.

Кількаденне перебування українців з Канади у США спричинило помітне зацікавлення громади до гостей. Серед найперших установ, які відвідали вінніпезькі хокеїсти “Козаки”, був Український Народний Союз. Їх запрошено до 15-поверхової будівлі й до редакції часопису “Свобода”. Знайомство з УНС проводив головний секретар, й затятий спортсмен, Володимир Сохан. Під час відвідин щробили спільну світлину, на якій у першому ряду сидять (зліва): Ярослав Когут, Петрик Бажан, Данило Лега, Нестор Будик, Петро Мельницький – провідник дружини, Мирослав Затварницький, Роман Грабович, Володимир Сохан – головний секретар УНС. У другому ряду стоять зліва: інженер Адріян Лапичак і Ярослав Турянський – члени Управи “Чорономорської Січі”, Мирон Паробик, Славко Головка, Йосиф Перчалюк, Михайло Давидовський, Мирон Кузик, Зенон Романюк, Богдан Тимо, Мирон Стебельський та Омелян Твардовський – члени Управи “Чорноморської Січі”.

У перший день змагань урочисто лунали три національні гімни: США, Канади та України. Щодня за хокейними матчами спостерігало понад пів тисячі глядачів з Нюарку, Нью-Йорку й інших міст. 14 лютого “Козаки” здобули перемогу з рахунком 5:2, а 15 лютого – 9:0. Слід зазначити, що не зважаючи на результат, трофеї найкращих змагунів одержали у “Чорономорській Січі” – воротар Михайло Смоковський, а у “Козаків” – оборонець Роман Грабович.

Подам склади дружин. Отже, “Козаки” мали такий: Ю. Когут, Н. Будик – воротарі, Р. Грабович, М. Давидовський, Я. Бажан, С. Головка, М. Затварницький, Л. Стоцький, Я. Берхолюк, З. Романюк, Ю. Тимо, М. Кузик, Д. Лега.

“Чорноморська Січ”: М. Смоковський, Р. Вассерман – воротарі, Р. Сурович, Б. Дзіман, В. Кресінгер, В. Олійник, М. Будний, А. Балицький, І. Святик, Й. Бронкато, Й. Гудак, С. Бігановський, Д. Кох, А. Попович, М. Квін, В. Заліско.

Зауважимо, що ці матчі відбулись у часі міжнародних змагань між клубами срср та NHL, а також хокейного турніру Зимових Олімпійських ігор. Я мав нагоду особисто познайомитись і поспілкуватись з гравцями команд “Козаки” Мироном Затварницьким та Нестором Будиком. Звісно, це трапилось не у 1976 році, а в 2019!

Того вечора, поруч зі мною сиділи два олімпійські чемпіони: олімпійський чемпіон 1972 року Валерій Пилипович Борзов (легка атлетика) та Олексій Житник (хокей), чемпіон Зимових Олімпійських ігор 1992 року.

27 вересня 2019 року в Олімпійському домі відбулась зустріч славетних, легендарних канадських гравців NHL українського походження братів Вейна та Дейва Бабичів зі спортивною громадою. На щастя, мені теж випала нагода бути присутнім на цій зустрічі.

Приїзд братів Бабичів в Україну зорганізувала громадська організація “Канадські Друзі хокею в Україні” (CFHU). До слова, це вже не вперше Дейв та Вейн відвідують Україну (у часі першого візиту в Україну 2018 року, зокрема завітавши на Бродівщину, брати Бабичі, завдяки старанням директора Бродівського історико-краєзнавчого музею Василя Стрільчука, знайшли свій родовід у с. Білявці Бродівського району). І цим разом фундатори “Канадських Друзів хокею в Україні” Мирон Затварницький та Нестор Будик сприяли черговому приїзду легендарних братів.

Ключовим під час зустрічі в Олімпійському домі став момент, коли пан Мирон дістав із папки світлину, на якій були троє юнаків хокеїстів. На їхній формі був зображений Герб України. Це вони – Мирон Затварницький, Нестор Будик та Жан-Марк Був’є (мав французьке коріння, але українське серце). Цій світлині – 50 років!!!

Десятки разів на різних акаунтах – особистих або ж у групах чи сторінках –поширювали цю світлину. Це фото стало вірусним, бо мало тисячі поширень й десятки тисяч переглядів! Найчастіше без ідентифікації осіб, що на ній зображені. Однак наголошувалось, що у ті роки в Україні, поневоленій срср, було заборонено навіть згадувати Незалежні українські символи. Бо це каралось дуже й дуже жорстоко.

Мирон Затварницький та Нестор Будик були ініціаторами створення студентської хокейної команди у Вінніпезі (Канада), яку назвали “Козаки” й обрали відповідну символіку з національним колоритом. До хокейної дружини долучились не лише канадські українці, а й французи. Їхня команда здобувала перемоги в університетській лізі тричі у 1974/75, 1975/76, 1976/77 роках.

А 1976 року “Козаки” у складі Мирона Затварницького та Нестора Будика відвідали США, де зіграли два товариські матчі ще з однією українською командою “Чорноморська Січ”.

Після офіційної частини зустрічі вдалося поспілкуватися з паном Мироном та паном Нестором. Я розповів їм, що не один раз бачив їх на цій світлині, але не знав хто ж ці хокеїсти. Вони з радістю розповіли, що це був за хокейний матч, згадали й третього свого друга на фото. Потім підписали світлину й подарували мені. Я запропонував зробити сучасне фото разом зі світлиною тих років – дві світлини, між якими понад 40 років життя!

Після нашої зустрічі в Києві пан Мирон надіслав мені окремі сторінки часопису “Український Вінніпег”, де була вміщена наша спільна фотографія.

Продовжую спілкування і з братами Бабичами, пощастило зробити з ними інтерв’ю. З Вейном ми поспілкувались до повномасштабної війни, а з Дейвом вже у часі рашистської навали. В інтерв’ю Дейв висловив підтримку Україні у боротьбі за свободу.

Через декілька років вдалося зробити інтерв’ю з третім героєм світлини – Жан-Марком Був’є. Він згадував: “Я долучився до дружини “Козаки” коли навчався в університеті і грав юніорській лізі в Манітобі. У команді українців я зустрів дуже добрих товаришів Мирона та Нестора. Мушу вас сказати, що для мене це була велика радість. Я був щасливий, бо моя любов до цього спорту відновилася. Наша команда була унікальна. Там кожен мав свій характер, свою думку, а наш тренер також був з характером, бо він був священником”.

У наступних числах журналу, сподіваюсь, вийде інтерв’ю, з головним натхненником та генератором ідеї української хокейної команди “Козаки”, владикою Михайлом Вівчарем.

Направду, українське хокейне коріння в Канаді та США має давні славетні традиції. Тисячі хокеїстів з українським корінням здобувають перемоги як гравці, тренери, менеджери, рефері.

Тож, нам є ким і чим пишатись! Історію знаєш – Перемогу здобуваєш!

  

Джерело