27 БЕРЕЗНЯ 1111 РОКУ ВІЙСЬКА РУСІ ЗДОБУЛИ ПЕРЕМОГУ НАД ПОЛОВЦЯМИ У БИТВІ НА РІЧЦІ САЛЬНИЦІ

900 років тому Русь мала зі сходу надокучливого сусіда – половців. Вони, на відміну від нинішнього кремлівського скаженого, не прагнули «денацифікувати» мешканців Києва, Переяслава чи Прилук, але були ласими поживитись їхніми статками. Впродовж двох століть руським дружинам прийшлось давати відсіч захланним сусідам.

На перших порах половцям вдавалось завдавати поразок русинам. У тому числі й через розбрат і суперечки між князями. Та ситуація змінилась, коли боротьбу із напасниками очолив князь Володимир Всеволодович, якого пізніше назвали Мономахом. На самому початку ХІІ століття він правив у Переяславі – князівстві, що першим зустрічало ворогів зі сходу.

Володимир Мономах усвідомив, що ворога може здолати лише рішучість. Обороняючись, перемоги не здобудеш. Завдяки його зусиллям руські князівства від оборони перейшли до наступу. Щоправда, для цього Володимиру доводилось долати спротив представників тогочасної еліти, що явно не горіли бажанням узимку чи ранньою весною рушати у холодні степи. Своє небажання вони прикривали, нібито, турботою про селян. Мовляв, як це відривати господарів-смердів від підготовки до посівної (“від ріллі”). На що Володимир емоційно відповідав: “Та се дивно мені, брате, що смердів ви жалієте і їхніх коней, а про се не думаючи, що на весну стане смерд отой орати конем тим, а половчин, приїхавши, ударить смерда стрілою і забере коня того, і жону його, і дітей його, і стодолу його запалить. То про се чому ви не думаєте?”.

Кілька блискучих походів у степ у 1103, 1105 і 1107 роках продемонстрували силу Русі. Вирішальним став березень 1111 року.

Руське військо, яке очолювали князі київський Святополк та переяславський Володимир Мономах, вирушило у степ наприкінці лютого із Переяслава. На початку березня на річці Хорол залишили сани. Далі дісталися до Сіверського Дінця. 21 березня їм здалося місто Шарукань, через два дні було спалене ще одне половецьке місто Сугров.

Тим часом половецькі хани збирали свої сили. 24 березня вони спробували зупинити просування князівських військ. Та після запеклої сутички змушені були відступити. Вирішальна битва відбулась 27 березня біля річки Сальниця. Половецькі сили переважали чисельністю. “І тьму-тьмущою вони й обступили полки руськії”, – відзначає літопис. Битва розпочалась половецькою атакою проти київських полків Святополка. “Як грім ударив, коли вони обидва зіткнулися чолами, і битва була люта межи ними, і падали (вої) з обох (сторін)”, – писав про битву літописець. Половці потіснили киян. Але атака з флангів на чолі із Володимиром Мономахом змінила ситуацію на полі бою. Половці не витримали натиску і почали відступати. Далі відступ перетворився на втечу. Наші предки були безжальними до ворогів. “І падали половці перед військом Володимировим”, – радів літописець.

Після цієї поразки кочівники надовго втратили сили та бажання нападати на Русь. Більше того, внаслідок походу частина половців взагалі відкочувала на Кавказ, подалі від страшних тепер для них русинів Києва, Чернігова і Переяслава.