27 БЕРЕЗНЯ 1911 РОКУ НАРОДИВСЯ МИХАЙЛО СОРОКА – ОРГАНІЗАТОР ПІДПІЛЛЯ У ТАБОРАХ

У середині 60-х років політичного в’язня Михайла Сороку через 25 років перебування в ГУЛАГу працівники КДБ раптом із табору привезли у Москву. Переодягли із бушлату у костюм і, під видом іноземного професора, літаком доставили у Київ.

Екскурсія столицею, огляд Софіївського собору, відвідання архітектурно-будівельного інституту, де, як описав згодом у листі Михайло, "познайомили з проректором та деякими професорами. Усі були дуже привітними та ласкавими. Під час бесіди мої питання викликали підозру, що я є глибоко обізнаний і зацікавлений тими предметами… Показали виставку машин, які помагають студентам провіряти свою успішність у науці… Обійшли ми багато кабінетів та викладових саль, бачив гарні рисунки (креслені) із архітектоніки, та приємне вражіння справляє кафедра малювання. Такі відвідини змучили мене, бо не в силі було забути, що приймають тебе не за того, ким ти є, що всупереч твоїй волі стаєш якимось авантюристом…"

Михайло Сорока здобув освіту архітектора у Празькому політехнічному університеті, гарно малював. Саме тому й показували архітектуру… А народився 27 березня 1911 р. на Тернопільщині у с. Великі Гнилиці, закінчив Тернопільську гімназію. У дитинстві був членом скаутської організації «Пласт», пізніше вступив до Організації українських націоналістів. За політичні переконання його переслідувала польська і радянська влади…

Із Києва Михайло Сорока знову мандрував літаком – до Львова. Тут колись був щасливий з коханою дружиною Катрею, тут побачив уперше шестирічного сина Богдана, народженого у львівській тюрмі…

Із кадебівської "Волги" Михайло оглядає засніжений Львів і згадує свою сім’ю. Його проводять під вікнами рідного дому, темними, бо дружина також у концтаборі, а син десь із бабусею і дідусем… У відчаї хотілося кинутись під трамвай. А тут пропонують: "Підпишіть! І завтра ви будете вільним і самостійно виховуватимете сина…"

Ось заради чого вся ця "вистава". Відречення від своїх поглядів і розкаяння у справах минулого забере останню надію на порятунок у тих, хто вижив у таборах завдяки моральній підтримці Михайла Сороки. Він став для них ідейним патріархом, організовував літературні вечори та релігійні свята, організовував підпілля для взаємодопомоги. Михайло Сорока був одним із лідерів спротиву політичних в’язнів ГУЛАГу й автором Гімну Кенгірського повстання.

"Поверніть мені мій бушлат", – таким було остаточне рішення Сороки. І знову табір, робота, друзі по нещастю. Поїздка не минула безслідно – інфаркт, інвалідність. Із 60-ти років життя 34 провів у неволі. Помер внаслідок другого інфаркту 16 червня 1971 року у таборі № 17 в Мордовії (росія).

"Він міг би прикрасити будь-яку державу і заснувати будь-яку державність. Вірю, що настане час, коли українці, згадуючи його ім’я, будуть вставати і врочисто мовчки стояти, як устають американці, почувши ім’я Вашингтона, угорці, почувши ім’я Кошута, і євреї, почувши ім’я Герцля", – написав політв’язень СРСР Анатолій Радигін.

21 вересня 1991 року відбулося урочисте перепоховання праху Михайла Сороки з Мордовії в Україну, до Львова, на Личаківський цвинтар, де він навіки спочив поруч із прахом дружини Катерини Зарицької – першої голови Українського Червоного Хреста УПА, зв’язкової Романа Шухевича, яка, відбувши 25 років ув’язнення, померла 29 серпня 1986 року.